Для кого в свiтi живемо?
Україна... Моя батькiвщина, той найрiднiший у свiтi куточок, де я народилася, де стоїть наш будинок, де могили рiдних менi людей, де моя школа, учителi, коханi, дiти. Навколо усе таке звичне, дороге, але справжню цiну усьому цьому вiдчуваєш лише тодi, коли втратиш.
Якщо людина не байдужа, не живе життям рослини, їй важко покинути свiй край. Згадайте лишень, з яким душевним надривом покидали свiй злиденний край герої "Камiнного хреста" В.Стефаника. Їм покидати було нiчого, а вони напiвживi вiдривалися вiд своєї землi. А скiльки непiдробної туги i слiз у творах письменникiв-емiгрантiв! Якi все-таки мiцнi коренi має рiдна земля.
Люблять люди i пустелю з 50-градусною спекою i вiчну мерзлоту, i скелястi гори з небезпекою вулканiв, бо там вони народились. А нам, українцям, є за що любити Україну: має прекрасний клiмат, усi 4 пори року мають свою гармонiю, вона багата, має сиву, цiкаву iсторiю, а головне - скiльки справжнiх лицарiв народила ця земля.
Мабуть, ти, Україно, дуже дорога i цiнна земля, якщо за твою волю i незалежнiсть полягло стiльки людей. Коли перечитуєш нашу iсторiю, жахаєшся, скiльки мук витерпiв наш народ. Дуже багато було ласих на цей гарний шматок, тягла до себе завойовникiв, як мед бджiл.
Важко не любити свiй край, але ще важче його любити таким, яким є сьогоднi. Нацiонально свiдомi люди розумiють, як важко зараз у молодi виховати почуття патрiотизму, а без цього почуття не буде i України. Україна зараз знаходиться на межi виживання. Я маю на увазi не економiчного, а духовного. Ми не лише знаходимося в економiчнiй ямi, ми ще бiльше страждаємо вiд бездуховностi. Адже Україна потихеньку розкрадається, розпродається i руйнується. Врятує її лише патрiотизм i нацiональна свiдомiсть.
Люди! Схаменiться! Не живiть одним днем, не хапайте, життя - це не матерiальнi блага i грошi, це - щось бiльше i вище. Це почуття щастя, затишку i користi свого iснування. Це прекраснi здоровi традицiї та звичаї наших пращурiв, це знання, це усвiдомлення своєї значущостi, самобутностi та незалежностi, почуття господаря, почуття причетностi до долi свого народу. Життя - це душевний спокiй, думи своєю рiдною мовою, своя, неповторна, пiсня, свiй (а не мавпячий) шлях у майбутнє.
Нам є у кого вчитися. Згадайте В. Симоненка, який прожив усього 28 рокiв, а як вiн щиро i нiжно любив Україну. Згадайте В.Стуса - життя, проведене за гратами в iм'я любовi до України. Згадайте Шевченка, його слова: "Для кого в свiтi живете?" Задумайтеся, знайдiть у серцi вiдповiдь, визначiться для себе. I живiть для себе, своєї сiм'ї i нашої багатостраждальної України.
Якщо людина не байдужа, не живе життям рослини, їй важко покинути свiй край. Згадайте лишень, з яким душевним надривом покидали свiй злиденний край герої "Камiнного хреста" В.Стефаника. Їм покидати було нiчого, а вони напiвживi вiдривалися вiд своєї землi. А скiльки непiдробної туги i слiз у творах письменникiв-емiгрантiв! Якi все-таки мiцнi коренi має рiдна земля.
Люблять люди i пустелю з 50-градусною спекою i вiчну мерзлоту, i скелястi гори з небезпекою вулканiв, бо там вони народились. А нам, українцям, є за що любити Україну: має прекрасний клiмат, усi 4 пори року мають свою гармонiю, вона багата, має сиву, цiкаву iсторiю, а головне - скiльки справжнiх лицарiв народила ця земля.
Мабуть, ти, Україно, дуже дорога i цiнна земля, якщо за твою волю i незалежнiсть полягло стiльки людей. Коли перечитуєш нашу iсторiю, жахаєшся, скiльки мук витерпiв наш народ. Дуже багато було ласих на цей гарний шматок, тягла до себе завойовникiв, як мед бджiл.
Важко не любити свiй край, але ще важче його любити таким, яким є сьогоднi. Нацiонально свiдомi люди розумiють, як важко зараз у молодi виховати почуття патрiотизму, а без цього почуття не буде i України. Україна зараз знаходиться на межi виживання. Я маю на увазi не економiчного, а духовного. Ми не лише знаходимося в економiчнiй ямi, ми ще бiльше страждаємо вiд бездуховностi. Адже Україна потихеньку розкрадається, розпродається i руйнується. Врятує її лише патрiотизм i нацiональна свiдомiсть.
Люди! Схаменiться! Не живiть одним днем, не хапайте, життя - це не матерiальнi блага i грошi, це - щось бiльше i вище. Це почуття щастя, затишку i користi свого iснування. Це прекраснi здоровi традицiї та звичаї наших пращурiв, це знання, це усвiдомлення своєї значущостi, самобутностi та незалежностi, почуття господаря, почуття причетностi до долi свого народу. Життя - це душевний спокiй, думи своєю рiдною мовою, своя, неповторна, пiсня, свiй (а не мавпячий) шлях у майбутнє.
Нам є у кого вчитися. Згадайте В. Симоненка, який прожив усього 28 рокiв, а як вiн щиро i нiжно любив Україну. Згадайте В.Стуса - життя, проведене за гратами в iм'я любовi до України. Згадайте Шевченка, його слова: "Для кого в свiтi живете?" Задумайтеся, знайдiть у серцi вiдповiдь, визначiться для себе. I живiть для себе, своєї сiм'ї i нашої багатостраждальної України.
|
Відгуки користувачів: Для кого в свiтi живемо? -
Додати коментар | ↑ на початок |