«Без верби й калини — нема України», — усім відоме українське народне прислів'я, яке фактично визначає сутність буття українського народу. Здавна символом рідної землі, дівочої краси була саме калина, яка оспівана не в одній українській пісні, навіть російська народна пісня оповідає про «калинку-малинку».

У дворі моїх дідуся і бабусі ростуть декілька кущів калини. Навесні вони уквітчають наш двір і хату, милують око, а взимку бабуся готує з калини напій, який лікує, зігріває і бадьорить. Саме про неї, про калину, бабуся полюбляє мені розповідати та повчати, що не треба цуратися і забувати давні традиції і звичаї свого роду.

Бабуся казала, що з давніх-давен на весіллі перед нареченою і нареченим ставили букети червоної калини з ягодами на щастя, достаток і любов. Ягодами калини уквітчували весільний коровай. А коли одружувалася моя бабуся, то їй у вінок дівчата також вплітали калину. Українські господині прикрашали свої хати, влаштовуючи червоні грона на покуті як оберіг від злих духів і помислів людських.

Мій дідусь, копаючи людям колодязь в дворах (так на життя заробляв), рекомендував завжди саджати калину біля нього. Бо в народі побутує думка: якщо біля колодязя росте, пишається калина, там і вода чистіша та смачніша. А ще дід слідкує та контролює момент цвітіння калини, бо то означає, що час висаджувати гарбузи, кукурудзу та огірки.