Липневого ранку, коли сонце тільки-но зажевріло на сході, свої маленькі зелені голівки до нього повернули соняшники.

Рожевий прозорий схід все більше і більше розпалювався, червоно-багряне сонце сходило над обрієм. Слідом за сонцем, стежачи за його рухом на небосхилі, повертали свої жовті голівки соняшники. Обережно вони розкривали свої пелюстки, і згодом маленька зелена голівка перетворювалась на величезну жовту квітку, що радісно посміхалася теплому сонечку.

Тендітний соняшник є уособленням сонця на землі. Існує легенда про те, що колись давно на землю наслали прокляття боги, які хотіли помститись людству за те, що воно від них відреклось. Вони закрили землю хмарами, крізь які не могло пробитися Сонце. Люди почали хворіти, почався голод.

Люди почали молитись, і Бог розігнав хмари. Сонячне світло бризнуло в усі боки, зігріваючи всіх своїм теплом. Бог дав людям насіння, яке було скупане в сонці. І з цього насіння виріс соняшник. Люди з давніх-давен вважають соняшник дитям Сонця.

Соняшники завжди дивляться на Сонце, слідкують за ним, повертаючи свої жовті голівки за його ходом. Вранці, посміхаючись, розкриваються і ніби ніжаться під теплими променем сонця весь день, а ввечері, сумуючи, закриваються, бо сонце сідає. Настає ніч... Спить земля... Розквіт соняшників - це народження сонця, здається, що все навколо палахкотить, переливається, заряджається сонячним теплом. Немов тисячі дитячих облич посміхаються до нас, кивають нам голівками, запрошуючи нас: подивіться, які ми прекрасні маленькі сонечка - соняшники.

Цвітуть соняшники, радіють теплу і сонцю...