Джордж Гордон Байрон був романтиком як у творчостi, так i в своєму життi. Байрон був красивим, але кульгавим вiд народження. Його рiд був дуже давнiм, мав родиннi зв'язки ще з англiйськими i шотландськими королями, але маєток i титул Байрони отримали лише в XVI столiттi, а в XVII столiттi англiйська буржуазна революцiя призвела рiд до занепаду. Все це сформувало особистiсть поета i теми його творчостi.

Байрону дорiкали, що його вiршi схожi на багато iнших, коли з'явилася його перша збiрка поезiй. Але смiливий, гордий i щирий Байрон дав гiдну вiдповiдь критикам. Такими ж рисами характеру надiлений i його герой у поемi "Паломництво Чайльд Гарольда".

Поема має вигляд щоденника, який пишуть двi особи: сам автор i його герой. Герой поеми пiсля перших рядкiв автобiографiчного характеру стає лише iм'ям, його витiсняє автор, дистанцiя мiж ними майже зникає.

Прагнення пiзнати людей, незадоволенiсть дiйснiстю, намагання випробувати свої духовнi можливостi i сили - такi цiлi паломництва Чайльд Гарольда, якi були близькими i самому Байрону.

Розчарування i смуток Гарольда не залежать вiд його скривдженого самолюбства, сiмейних конфлiктiв, нещасного кохання та iнших особистих мотивiв, якi вiдiграють значну роль у його попередникiв у лiтературi. Герой Байрона не розпочинає боротьбу iз суспiльством, але його бездiяльнiсть i споглядання- це не позицiя пасивностi. Головна риса Чайльд Гарольда як художнього образу - його незавершенiсть, герой покликаний вiдобразити момент пробудження самосвiдомостi людини нового часу, яка починає вiдчувати на собi й у свiтi, що її оточує, наслiдки iсторичних змiн i усвiдомлювати трагiчнi протирiччя, якi були характерною рисою сучасностi.

Байрон ставить питання про причини суспiльних вад, нацiонально го занепаду, замислюється над протирiччями i загадковiстю iсторично го процесу, але виражає глибоке незадоволення собою i розмiрковує над значенням своєї творчостi.

Герой Байрона вiдчуває "Свiтову скорботу", тому що жага життя, могутнi сили, прихованi в людинi, не мають плiдного використання. Гарольд палко i щиро сприймає реальнiсть, але саме вона гнiтить його. I вiн постає проти всього свiту, вiдстоюючи право на внутрiшню iндивi-дуальну свободу, насамперед свободу почуттiв. Таким настроєм пройнятий вiрш "Душа моя похмура". Вiдчуття "Свiтової скорботи" - головний мотив вiрша.

Лiричний герой звертається до спiвця з дивним проханням: заспiвати таку пiсню, щоб душа розридалась. "Я хочу слiз!" стає своєрiдним референом, в якому звучить виклик. I тiльки кiнцiвка вiрша пояснює, чому виникає таке дивне прохання. "Я хочу слiз, бо серце розривається вiд страждання". Лiричний герой мислить так: вiдiйти вiд життєвих страждань вiн не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.

Такий романтичний герой був близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона перекладали рiзними мовами, i навiть виник тип поведiнки людини, який дiстав назву "байронiзм".

Лiричний герой Байрона виник за певних iсторичних умов i вiддзеркалив основнi проблеми того часу, пробудження в людинi вiдчуття своєї неповторностi, свого права на власнi думки i почуття. Такий герой не знає нi причин "свiтової скорботи", нi як її позбутися. I вiн залишає за собою право не ховатися вiд неї, а вистраждати її.