«Нарешті в мене є власна кімната», — подумав я, коли вперше прокинувся в щойно відремонтованій квартирі, яку мої батьки нещодавно купили. Я не хотів одразу відкривати повіки, бо боявся, що зараз я розплющу очі, а там... там буде моя стара кімната, яку ми ділили з моїм братом Сергієм. Я повільно розплющив спочатку одне око, потім друге — і одразу ж замружився. Мені здалось, що в кімнаті стоїть якийсь велетень і грізно на мене дивиться. Я обережно натяг ковдру по самісінькі вуха і знову розплющив очі. Ха-ха! Та це ж моя нова шафа! Я підійшов ближче до неї і посміхнувся. Кумедна посмішка віддзеркалилась на полірованій поверхні.
Я пішов далі оглядати свої володіння, почуваючи себе справжнім царем. І все, що було в моїй кімнаті, видалося мені таким гарним! І майже новий стіл, із чудернацьки загнутими ніжками, і стілець, який батько змайстрував сам, і книжкові шафи, по яких зі скаженою швидкістю бігав сонячний зайчик. Трохи далі, ліворуч було моє ліжко, а над ним наша фотографія: тато, мама, я та Сергій на морі. Мені стало приємно від спогадів, і я пішов привітати всіх та сказати: «Доброго ранку». Але перед цим я ще раз обвів .поглядом свою кімнату і, задоволено хмикнувши, тихенько причинив двері.