Моя країна
Менi дуже подобається визначення поняття "матерiя" з пiдручника фiзики: "Матерiя - поняття, стан простору, речовина, яка iснує незалежно вiд нашого знання про нього". Те ж саме можна сказати про нашу країну. Вона iснує незалежно вiд того, бажають iншi нацiї та окремi люди її визнавати чи нi.
Ми постiйно переймаємось сусiдством з Росiєю: там же такi простори! Багатства! Нафта! Там же такi глибокi традицiї! Свiтова популярнiсть i авторитет! Науковi досягнення! Визнана свiтом лiтература, балет, музеї! А що у нас? "Махають двокольоровим прапором, навчають мови, зайвої для сучасної людини, та пишаються цим селюком Шевченком!"
Я особисто згоден з тим, що вважати Шевченка всесвiтньо вiдомим поетом ранувато. А може, це йому й не треба? Чи багато неросiян читають Пушкiна в перекладi? Може, Шевченко надто "нацiональний", щоб бути зрозумiлим iншим народам? Тай i взагалi, чи багато митцiв з iнших лiтератур мають стабiльний успiх за кордоном? Не дуже багато, прямо скажемо. Головнi "постачальники" цих письменникiв - Велика Британiя, Нiмеччина, США, Францiя. Набагато менше їх походить з Iспанiї, Iталiї, схiдних країн.
Взяти ту ж Росiю: кого з її письменникiв постiйно читають, екранiзують, ставлять у театрах неросiяни за кордоном? Толстого, Достоєвського, Чєхова, Набокова (який писав англiйською); набагато менше - Тургенєва, Лєскова, Бердяєва. Та й хто з росiйського "канону" є чистим росiянином? Француз Лермонтов, ефiоп Пушкiн, грузин Маяковський чи єврей Бродський?
Бiльшiсть митцiв i мислителiв Росiї зазнали глибокого впливу української культури, психологiї, природи. Булгаков, Бердяєв, Цвєтаєва тривалий час жили у Києвi. Сковорода, який вже навiть Москвою визнається українським фiлософом, був одним з найвпливовiших вчителiв Толстого. Достатньо лише побiжного прочитання Гоголя, щоб визначити суржик, українську тематику, мислення, гумор, цитати з народних пiсень i дум.
Не меншого впливу нашої культури зазнали й сусiднi країни: "польськi" фiлософ Орiховський i поет Богдан-Iгор Антонич, француз Оноре де Бальзак, нiмець Райнер-Марiя Рiльке, єврей Шолом-Алейхем та єврейська цивiлiзацiя як така (єврейськi народнi танки походять вiд гуцульських хороводiв), та, нарештi, "росiяни": педагоги Сухомлинський i Макаренко, фiзики Капиця та Патон або лiтературна та театральна богема Москви та Санкт-Петербурга, яка автоматично поповнювала ся кращими силами росiйських колонiй, i в першу чергу Україною.
Якщо ми вже говоримо про минуле, то цей список можна було б продовжити: хоч це питання й складне, але "колискою трьох слов'янських народiв" була не Московська чи якась, а Київська Русь. До Петра I вся московська елiта була неписьменною (!), в той час як в Українi козацька старшина вчила своїх дiтей в європейських унiверситетах, а письменнiсть була поголовною. "Вiдродження" росiйської культури ХVIII столiття вiдбулося на 90 % перенесенням київської елiти до Москви й Петербурга. На фонi Мазепи, який вiльно володiв декiлькома європейськими мовами, Петро I з його голандськими судоверфами (по-сучасному, ПТУ) не мав жодних переваг.
Тому не треба слухати прихильникiв Росiї. Ми - аж нiяк не вторинна нацiя, i не треба вважати українське чимось другорядним, нижчого гатунку. З iншого боку, попри всi недолiки й слабкiсть полiтичної влади, ми єдина країна СНД, де з 1989 року не було вiйни. Ми маємо багато громадянських прав, яких не iснує в сусiднiх країнах (альтернативна вiйськова служба, наприклад). Ми вiддали свiй атомний потенцiал, i хоч це не знайшло належного свiтового поцiнування, цей жест доброї волi має викликати нашу повагу до уряду.
Нам потрiбна рiвновага мiж розвитком свого i вживанням у свiтову громадськiсть, а також наполеглива праця над полiпшенням життя. Думаю, це був би велетенський крок уперед, якби мiнiстерство освiти затвердило другою державною мовою англiйську. Це позбавило б нас необхiдностi знайомитися iз свiтовою думкою через посередництво росiйських перекладiв, а також приєднало бiльше людей до величезних ресурсiв Iнтернету. Ми також маємо пiднести на належний рiвень нашу освiту i культуру працi.
Я з оптимiзмом дивлюсь у майбутнє. Моя країна ще скаже своє слово. Моєму поколiнню настав час дiяти!
Ми постiйно переймаємось сусiдством з Росiєю: там же такi простори! Багатства! Нафта! Там же такi глибокi традицiї! Свiтова популярнiсть i авторитет! Науковi досягнення! Визнана свiтом лiтература, балет, музеї! А що у нас? "Махають двокольоровим прапором, навчають мови, зайвої для сучасної людини, та пишаються цим селюком Шевченком!"
Я особисто згоден з тим, що вважати Шевченка всесвiтньо вiдомим поетом ранувато. А може, це йому й не треба? Чи багато неросiян читають Пушкiна в перекладi? Може, Шевченко надто "нацiональний", щоб бути зрозумiлим iншим народам? Тай i взагалi, чи багато митцiв з iнших лiтератур мають стабiльний успiх за кордоном? Не дуже багато, прямо скажемо. Головнi "постачальники" цих письменникiв - Велика Британiя, Нiмеччина, США, Францiя. Набагато менше їх походить з Iспанiї, Iталiї, схiдних країн.
Взяти ту ж Росiю: кого з її письменникiв постiйно читають, екранiзують, ставлять у театрах неросiяни за кордоном? Толстого, Достоєвського, Чєхова, Набокова (який писав англiйською); набагато менше - Тургенєва, Лєскова, Бердяєва. Та й хто з росiйського "канону" є чистим росiянином? Француз Лермонтов, ефiоп Пушкiн, грузин Маяковський чи єврей Бродський?
Бiльшiсть митцiв i мислителiв Росiї зазнали глибокого впливу української культури, психологiї, природи. Булгаков, Бердяєв, Цвєтаєва тривалий час жили у Києвi. Сковорода, який вже навiть Москвою визнається українським фiлософом, був одним з найвпливовiших вчителiв Толстого. Достатньо лише побiжного прочитання Гоголя, щоб визначити суржик, українську тематику, мислення, гумор, цитати з народних пiсень i дум.
Не меншого впливу нашої культури зазнали й сусiднi країни: "польськi" фiлософ Орiховський i поет Богдан-Iгор Антонич, француз Оноре де Бальзак, нiмець Райнер-Марiя Рiльке, єврей Шолом-Алейхем та єврейська цивiлiзацiя як така (єврейськi народнi танки походять вiд гуцульських хороводiв), та, нарештi, "росiяни": педагоги Сухомлинський i Макаренко, фiзики Капиця та Патон або лiтературна та театральна богема Москви та Санкт-Петербурга, яка автоматично поповнювала ся кращими силами росiйських колонiй, i в першу чергу Україною.
Якщо ми вже говоримо про минуле, то цей список можна було б продовжити: хоч це питання й складне, але "колискою трьох слов'янських народiв" була не Московська чи якась, а Київська Русь. До Петра I вся московська елiта була неписьменною (!), в той час як в Українi козацька старшина вчила своїх дiтей в європейських унiверситетах, а письменнiсть була поголовною. "Вiдродження" росiйської культури ХVIII столiття вiдбулося на 90 % перенесенням київської елiти до Москви й Петербурга. На фонi Мазепи, який вiльно володiв декiлькома європейськими мовами, Петро I з його голандськими судоверфами (по-сучасному, ПТУ) не мав жодних переваг.
Тому не треба слухати прихильникiв Росiї. Ми - аж нiяк не вторинна нацiя, i не треба вважати українське чимось другорядним, нижчого гатунку. З iншого боку, попри всi недолiки й слабкiсть полiтичної влади, ми єдина країна СНД, де з 1989 року не було вiйни. Ми маємо багато громадянських прав, яких не iснує в сусiднiх країнах (альтернативна вiйськова служба, наприклад). Ми вiддали свiй атомний потенцiал, i хоч це не знайшло належного свiтового поцiнування, цей жест доброї волi має викликати нашу повагу до уряду.
Нам потрiбна рiвновага мiж розвитком свого i вживанням у свiтову громадськiсть, а також наполеглива праця над полiпшенням життя. Думаю, це був би велетенський крок уперед, якби мiнiстерство освiти затвердило другою державною мовою англiйську. Це позбавило б нас необхiдностi знайомитися iз свiтовою думкою через посередництво росiйських перекладiв, а також приєднало бiльше людей до величезних ресурсiв Iнтернету. Ми також маємо пiднести на належний рiвень нашу освiту i культуру працi.
Я з оптимiзмом дивлюсь у майбутнє. Моя країна ще скаже своє слово. Моєму поколiнню настав час дiяти!
|
Відгуки користувачів: Моя країна -
Додати коментар | ↑ на початок |