Найважливіші історичні відомості про Україну
Є дві основні форми побутування історичної пам'яті: документальна хроніка й міф. Міф - це ідеалізоване або упереджено-суб'єктивне уявлення про якийсь історичний факт чи особу. Парадоксальність ситуації з українською історією в тому, що в масовій свідомості не тільки відсутня об'єктивна інформація про ряд історичних подій, а й "місцеві" міфи витіснені чужими, іноземними. Так про це сказав іще Шевченко:
..."Добре, брате,
Що ж ти такеє?"
"Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм". (...)
Німець скаже: "Ви моголи".
"Моголи! моголи!"
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: "Ви слав'яне".
"Слав'яне! слав'яне!"
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
З подій, які відбувалися від початку християнської ери на терені сучасної України, можна виділити, наприклад, період Київської Русі, козацьку добу й барокову культуру.
Наші батьки звикли до такого визначення: "Київська Русь - колиска трьох братніх народів". Але при намаганні виокремити власне українські елементи в староруській культурі виникає маса заперечень, мовляв, Київська-то Київська, але все-таки Русь, а не Україна якась! Маса похідних від цієї позиції аргументів іде ще від "благочестивої" теорії російського історика XIX століття Погодіна, що нібито в часи Київської Русі цю державу заселяли "росіяни", а "українців" у сучасному розумінні там не було зовсім - вони пізніше прийшли з півдня. Насправді не існувало у той час, та й до XIX століття ніякої іншої Русі ні для слов'ян, ні для європейських народів. Руський народ, або русини - це автентичні українці. Росіяни ж звалися москвини, москалі або московіти (Moskovites) в усіх документах, писаних місцевими хроністами чи мандрівними істориками.
...Козаками ставали одчайдухи, "асоціальні" елементи, які "лигалися" навіть із нечистою силою, порушували закони усіх держав, займалися розбоєм, пиятикою, нерідко заробляли тим, що рятували з рабства Дітей заможних українських батьків у розрахунку на великий куш. Незважаючи на це, козацтво було армією, про володіння якою мріяв кожен монарх світу. Саме вони були буфером між турками, татарами й європейськими державами. "Моральне обличчя" козаків аж ніяк не є ідеальним, однак сучасним українцям незле було б повчитися козачій витривалості, хоробрості, побутовій невибагливості, мужності, товариськості.
У цей же час - XVII й XVIII століття - відбувається розквіт культури українського бароко. Релігійна й світська література, історичні хроніки, наукові трактати, церковна й мирська архітектура, театр - в усіх цих сферах людської діяльності того часу ми знаходимо гучні досягнення, які вивершились у "харизматичній" особі й культовій творчості Григорія Сковороди. Мислитель світового рівня, він вніс гідний вклад у скарбницю людської мудрості. Сьогодні існує думка, що якби українці у світовій свідомості асоціювалися не з Шевченком, а зі Сковородою, то уявлення про нас із боку іноземних інтелектуальних еліт було б іншим, і аж ніяк не в гірший бік.
То ж шануймося, бо ми того варті. Якщо ми не будемо цінувати самі себе, цього не буде робити ніхто.
..."Добре, брате,
Що ж ти такеє?"
"Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм". (...)
Німець скаже: "Ви моголи".
"Моголи! моголи!"
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: "Ви слав'яне".
"Слав'яне! слав'яне!"
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
З подій, які відбувалися від початку християнської ери на терені сучасної України, можна виділити, наприклад, період Київської Русі, козацьку добу й барокову культуру.
Наші батьки звикли до такого визначення: "Київська Русь - колиска трьох братніх народів". Але при намаганні виокремити власне українські елементи в староруській культурі виникає маса заперечень, мовляв, Київська-то Київська, але все-таки Русь, а не Україна якась! Маса похідних від цієї позиції аргументів іде ще від "благочестивої" теорії російського історика XIX століття Погодіна, що нібито в часи Київської Русі цю державу заселяли "росіяни", а "українців" у сучасному розумінні там не було зовсім - вони пізніше прийшли з півдня. Насправді не існувало у той час, та й до XIX століття ніякої іншої Русі ні для слов'ян, ні для європейських народів. Руський народ, або русини - це автентичні українці. Росіяни ж звалися москвини, москалі або московіти (Moskovites) в усіх документах, писаних місцевими хроністами чи мандрівними істориками.
...Козаками ставали одчайдухи, "асоціальні" елементи, які "лигалися" навіть із нечистою силою, порушували закони усіх держав, займалися розбоєм, пиятикою, нерідко заробляли тим, що рятували з рабства Дітей заможних українських батьків у розрахунку на великий куш. Незважаючи на це, козацтво було армією, про володіння якою мріяв кожен монарх світу. Саме вони були буфером між турками, татарами й європейськими державами. "Моральне обличчя" козаків аж ніяк не є ідеальним, однак сучасним українцям незле було б повчитися козачій витривалості, хоробрості, побутовій невибагливості, мужності, товариськості.
У цей же час - XVII й XVIII століття - відбувається розквіт культури українського бароко. Релігійна й світська література, історичні хроніки, наукові трактати, церковна й мирська архітектура, театр - в усіх цих сферах людської діяльності того часу ми знаходимо гучні досягнення, які вивершились у "харизматичній" особі й культовій творчості Григорія Сковороди. Мислитель світового рівня, він вніс гідний вклад у скарбницю людської мудрості. Сьогодні існує думка, що якби українці у світовій свідомості асоціювалися не з Шевченком, а зі Сковородою, то уявлення про нас із боку іноземних інтелектуальних еліт було б іншим, і аж ніяк не в гірший бік.
То ж шануймося, бо ми того варті. Якщо ми не будемо цінувати самі себе, цього не буде робити ніхто.
|
Відгуки користувачів: Найважливіші історичні відомості про Україну -
Додати коментар | ↑ на початок |