Цього року осені, здавалося, не буде кінця.

Уже давно опало листя з дерев і птахи відлетіли у вирій. У будинках давно вже увімкнули опалення, а зими все ще не було.

День у день я визирав уранці з вікна своєї кімнати, сподіваючись побачити там сніг. Але снігу не було. І справді «унылая пора»!

Тільки одного разу сніжок ненадовго припорошив місто, але вже за годину-другу почав танути. Утворилась мокротеча. Це мені зовсім не подобається! Ні те ні се, ні осінь ні зима. Така погода ще буває наприкінці зими, якщо вона затяжна, як оця осінь. Весна ж іноді довго не настає. І весь світ завмирає в якомусь заціпенілому очікуванні. Але очікувати на весну все ж таки веселіше, ніж спостерігати за вікном сумовиту, похмуру осінь. Бо тоді з кожним днем дедалі дужче припікає сонечко.

А зараз, здається, все завмерло та ніколи не буде жодних змін. Ось звідки у людей нудьга. Через відсутність змін у їхньому житті. Мені здається, що це стосується не тільки природи, але й життя кожної людини. Коли воно одноманітне, дорослі нервують, сваряться, самі вигадують собі проблеми...

Ось вже й середина грудня. Нарешті у повітрі закружляли крихкі сніжинки. Спочатку їх було небагато, а потім дедалі більше, більше. І посипав справжній густий сніг. Цей сніг вже не скоро розтане. Він змінить зовнішній вигляд будинків, дерев, вулиць, та й люди стануть іншими. У всіх з'явиться хороший настрій, стане немов трохи світліше на душі. І всі почнуть готуватися до веселого Новорічного свята.