...Існує легенда про те, як на землі від страшної пошесті вимирали сім'ї і навіть цілі села. І ось одна жінка, втративши всю родину, крім одного найменшого синочка, молила Бога, щоб він зберіг хоч цю дитину. Тоді Бог відкрив їй таємницю: "Виший дитині і собі на сорочці хрести - знак для янголів, бо на кому нема хреста, той загине. Але нікому не розповідай про це, бо загинеш сама і твій син". Жінка зробила все, але не могла далі дивитися на те, як помирали інші. Вона розповіла про обереги, але люди не повірили їй. Тоді вона зірвала сорочку із сина, і він помер на очах у всіх.

З того часу люди вишивають сорочки-обереги, де чорний та червоний кольори переплітаються у візерунках і символізують радість і горе - як у житті. Українська вишита сорочка славиться у світі як неперевершений витвір мистецтва: від неї не можна відірвати очей, а коли торкаєшся її дивовижних за красою візерунків, серце завмирає від хвилювання, подиву і захоплення.

Пам'ятаю, як бабуся показала мені давню сорочку, яку вишила ще її бабуся. Я дивилася - і не вірилося мені, що це зробили руки простої селянки під слабким вогником свічки після важкого трудового дня! Вишиті рукава рясніли казковими квітами, які нагадували квіти рідних просторів, а навкруг шиї, наче усмішки, зібралися дрібненькі складочки.

Не менш красивою є чоловіча сорочка-вишиванка, оздоблена мальовничими візерунками на комірі, на грудях та на манжетах. Вишивкою або аплікацією прикрашали жіночий нагрудний одяг-керсетку (безрукавку з фабричної тканини). Робили вишивку і на попередниці - передній частині запаски, що складалася з двох вузьких пілок вовняної тканини.

Але не тільки візерунками з ниток прикрашався одяг моїх співвітчизників. Славна козацька старшина носила кирею (верхній одяг), розшиту дорогоцінним камінням, хутром. А от старовинний гуцульський одяг сердак був оздоблений шнурами з кольорових ниток.

Декоративна мальовничість українського одягу, яка віддзеркалює високий рівень культури нації, назавжди залишиться взірцем для усіх поколінь нашої щедрої на таланти землі.