Ми живемо поряд зі струмком. Це справжня оаза у центрі великого міста. Мені подобається ходити до струмка по воду. Вона чиста, «м'яка» і добра на смак. Чай, заварений на цій воді, дуже смачний.

Стежина до струмка біжить униз. І ліворуч, і праворуч неї ростуть дерева. Ось родина струнких берізок золотіє у сонячному промінні. Під подувом легенького вітерцю срібліють осики. А ось алея величних ялин, насаджених добрими людьми. На верхівці кожної ялини висить багато шишок. Буде білочкам що по гризти цієї зими! їх можна часто тут побачити, вони зовсім не бояться людей. Одного разу білочка спокійно ласувала насінням просто з моєї долоні.

Я її дуже добре роздивився. Оченята у неї, наче намистинки, а насіння вона лускає дуже швидко і в одну мить з'їдає. Гарна восени горобина з яскраво-червоними гронами дозрілих ягід! Є така прикмета: багато ягід на горобині — буде холодна зима. Я не боюсь холоду і хоч який страшний мороз, та мені байдуже — я йду по воду. Узимку дерева вдягають теплі снігові шуби. Сніг виблискує на сонці, міниться дорогоцінними діамантами. Така краса, що просто дух перехоплює!

Як мені шкода тих людей, котрі не мають змоги ходити до струмка по воду і милуватися його красою!