Роль громадянина у відродженні і зміцненні української держави
...Держава не твориться в будучині,
Держава будується нині.
(О. Ольжич)
Все розберіте... та й спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?
(Т. Шевченко)
Батьківщина... Де вона, наша Батьківщина? "Там, де чується наша українська мова й пісня, там, де люди шанують давні українські звичаї, всюди там, де люди пам'ятають про спільну долю й недолю, там, де хочуть вільного українського життя", - скажете ви. Але ж це неправда. Слова, звісно, прекрасні, але вже давно перетворені на шаблон. Все світле, шире, добре ми перетворили на шаблон...
Україно моя барвінкова,
Переконаний твердо в однім,
Що мені усміхнулася доля
Народитись над небом твоїм.
Теж красиво сказано, правда? А, може, й не дуже... Тож ні... це взагалі хто зна що! "Усміхнулася доля"? Знайшли щастя! Ха-ха! Це просто маячня якась, їй-богу!.. Так, маячня, усе маячня, нема вже в нас "ні роду, ні народу". Зате є багнюка, якою ми поливаємо свою країну, і в якій же самі і борсаємось, занурившись по вуха; є брехня, лицемірство..., словом, всі болячки суспільства.
Тепер, свою міняючи личину,
Найвищі присягаються "сини",
Що ладні на розп'яття за Вкраїну,
А вчора ще кричали: "Розіпни!"
Раби... Хіба відомі їм слова "зміцнення", "відродження", хіба здатні вони до творчих злетів. Ми - раби...
Але я змушена волати: "Без надії сподіваюсь!" Ми мусимо, мусимо заради нащадків своїх збудувати міцну державу, щоб ніколи вони не повторили долю предків, не впряглися знов у рабське ярмо.
Нам довелося жити на одному з найважчих етапів розвитку нашої держави - етапі становлення. В епоху загального захоплення і поклоніння перед усім іноземним саме нам випало будувати нову незалежну самобутню державу. А для цього обов'язково потрібно хоч трохи поважати і, мабуть, сприймати себе як громадянина цієї країни. Від нас залежить її щасливе майбутнє. Перед нами відкриті нові обрії, нові шляхи.
Нам належить стати справжніми господарями на своїй землі, бо тільки "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля". Зараз необхідно переосмислити своє буття, переорієнтуватись, залишити стереотипи старого мислення, відчути себе повноцінними людьми. Ні, не треба бити себе в груди і запевняти весь світ в своїй любові до Батьківщини, просто, вчися, опановуй професію, працюй на благо своєї країни, прославляй її, і тоді ніхто не посміє сказати, що ми нащадки "темних", безграмотних рабів.
Незалежна Україна є. На неї дедалі більше зважає світ, і справа полягає в тому, що мусить її доля боліти не тільки світові, а й самим нам, українцям. Біда в тому, що України в Україні ще замало, замало в наших душах і почуваннях - і в цьому корінь нашого зла, корінь нашої невлаштованості.
Здобувши свободу, ми сподівались, що самі собою прийдуть і добробут, і знання історії, і мова. Але добробут треба здобувати преважкою працею, історію- вивчати, мову - відроджувати. І не завтра, а сьогодні, бо "відклад не йде в лад". Від нас залежить майбутнє. Від нас!
Шануй Україну, бо ми ж її діти.
Згадай про синівський обов'язок свій.
Ніколи у світі не волай безпорадно,
Що ми і забуті, й нещасні, й дурні.
Забудь про Камчатку, Сибір і Канаду,
Шукай своє щастя у рідній землі.
Розкішні Карпати й гостинне Полісся:
Були, є і будуть твоїми. Не гнися -
І в рідній оселі не будеш чужим.
Згадай: попід сонцем усі люди рівні,
Нема наднародів. Нема наддержав.
Але треба бути розумним і чесним.
Щоб кожен у світі тебе поважав.
Держава будується нині.
(О. Ольжич)
Все розберіте... та й спитайте
Тоді себе: що ми?..
Чиї сини? Яких батьків?
Ким? За що закуті?
(Т. Шевченко)
Батьківщина... Де вона, наша Батьківщина? "Там, де чується наша українська мова й пісня, там, де люди шанують давні українські звичаї, всюди там, де люди пам'ятають про спільну долю й недолю, там, де хочуть вільного українського життя", - скажете ви. Але ж це неправда. Слова, звісно, прекрасні, але вже давно перетворені на шаблон. Все світле, шире, добре ми перетворили на шаблон...
Україно моя барвінкова,
Переконаний твердо в однім,
Що мені усміхнулася доля
Народитись над небом твоїм.
Теж красиво сказано, правда? А, може, й не дуже... Тож ні... це взагалі хто зна що! "Усміхнулася доля"? Знайшли щастя! Ха-ха! Це просто маячня якась, їй-богу!.. Так, маячня, усе маячня, нема вже в нас "ні роду, ні народу". Зате є багнюка, якою ми поливаємо свою країну, і в якій же самі і борсаємось, занурившись по вуха; є брехня, лицемірство..., словом, всі болячки суспільства.
Тепер, свою міняючи личину,
Найвищі присягаються "сини",
Що ладні на розп'яття за Вкраїну,
А вчора ще кричали: "Розіпни!"
Раби... Хіба відомі їм слова "зміцнення", "відродження", хіба здатні вони до творчих злетів. Ми - раби...
Але я змушена волати: "Без надії сподіваюсь!" Ми мусимо, мусимо заради нащадків своїх збудувати міцну державу, щоб ніколи вони не повторили долю предків, не впряглися знов у рабське ярмо.
Нам довелося жити на одному з найважчих етапів розвитку нашої держави - етапі становлення. В епоху загального захоплення і поклоніння перед усім іноземним саме нам випало будувати нову незалежну самобутню державу. А для цього обов'язково потрібно хоч трохи поважати і, мабуть, сприймати себе як громадянина цієї країни. Від нас залежить її щасливе майбутнє. Перед нами відкриті нові обрії, нові шляхи.
Нам належить стати справжніми господарями на своїй землі, бо тільки "в своїй хаті своя правда, і сила, і воля". Зараз необхідно переосмислити своє буття, переорієнтуватись, залишити стереотипи старого мислення, відчути себе повноцінними людьми. Ні, не треба бити себе в груди і запевняти весь світ в своїй любові до Батьківщини, просто, вчися, опановуй професію, працюй на благо своєї країни, прославляй її, і тоді ніхто не посміє сказати, що ми нащадки "темних", безграмотних рабів.
Незалежна Україна є. На неї дедалі більше зважає світ, і справа полягає в тому, що мусить її доля боліти не тільки світові, а й самим нам, українцям. Біда в тому, що України в Україні ще замало, замало в наших душах і почуваннях - і в цьому корінь нашого зла, корінь нашої невлаштованості.
Здобувши свободу, ми сподівались, що самі собою прийдуть і добробут, і знання історії, і мова. Але добробут треба здобувати преважкою працею, історію- вивчати, мову - відроджувати. І не завтра, а сьогодні, бо "відклад не йде в лад". Від нас залежить майбутнє. Від нас!
Шануй Україну, бо ми ж її діти.
Згадай про синівський обов'язок свій.
Ніколи у світі не волай безпорадно,
Що ми і забуті, й нещасні, й дурні.
Забудь про Камчатку, Сибір і Канаду,
Шукай своє щастя у рідній землі.
Розкішні Карпати й гостинне Полісся:
Були, є і будуть твоїми. Не гнися -
І в рідній оселі не будеш чужим.
Згадай: попід сонцем усі люди рівні,
Нема наднародів. Нема наддержав.
Але треба бути розумним і чесним.
Щоб кожен у світі тебе поважав.
|
Відгуки користувачів: Роль громадянина у відродженні і зміцненні української держави -
Додати коментар | ↑ на початок |