Можна не довіряти афоризмам, але вислів Антуана де Сент Екзюпері "Усі ми родом із нашого дитинства" підтверджений усім життям Оскара Уайльда. Батьківський будинок у Дубліні був відкритий для європейських знаменитостей і відзначався вільними на той час порядками. Так само і добрий хлопчик Оскар був не такий, як його однолітки - і в школі, і в Оксфорді. Таким він був майже до кінця свого життя. І тільки Рединзька в'язниця виправила становище: вона зламала свого невільника. Бо ж Уайльд завжди порушував встановлені норми заради краси, такої, якою він її розумів.

Уайльд обожнював красу. У майстерні Безіла Ворда, побачивши прекрасного натурщика, Оскар вигукнув: "Який жаль, що й йому не минути старості з її потворністю!" Безіл відповів, що був би ладний переписувати портрет щороку, тільки б перенесені на нього зміни обличчя повертали моделі її красу.

Так почався "Портрет Доріана Грея".

Нема потреби переказувати фабулу твору, бо вона вкладається у декілька слів: створено портрет, який переймає на себе роки й вчинки Доріана Грея. Два герої - Доріан і лорд Генрі - понад усе ставлять саме красу. І коли життя суперечить їхнім естетичним переконанням, то вони не рахуються з життям. Вони не хочуть розуміти, що кожний крок людини у реальному житті обов'язково має і моральний сенс. "Як це сумно! - промурмотів раптом Доріан Грей, який все ще не відвертав очей від свого портрета. - Як сумно! Я постарію, стану огидною потворою. А мій портрет буде вічно молодий. Він ніколи не стане старший, ніж цього червневого дня... Ох, якби могло бути навпаки! Якби старів цей портрет, а я назавжди залишався молодим! За це... я віддав би усе на світі. Так, нічого не пожалів би! Душу б віддав за це". Здавалося, порожні людські балачки, проте це виявляється програмою життя. Він не хоче любити просто дівчину: вона повинна бути великою актрисою, тобто, пробачте на слові, мати "естетичну цінність", а не життєву. І вперше на портреті Доріана Грея з'явилася жорстка зморшка. І найбільше переживання в аматора краси викликала не смерть дівчини, а неестетичні подробиці дій слідчих у газеті. І коли Доріан убиває творця чарівного портрета, його найбільше непокоїть знов неестетичний вигляд мертвого тіла при денному освітленні.

Але вбивство залишається вбивством так само, як вина перед Сибілою - виною. Підмінити реальне життя мрією, хоч би якою красивою, не вийде. І приходить кара того самого часу, коли головний герой вирішив позбутися портрета І почати нове життя. Мистецтво не було дзеркалом, воно стало відбитком становлення людини як особистості і як члена суспільства...

Отже, доходимо висновку: краса не може існувати поза мораллю.