Володимир Володимирович Маяковський — одна із найяскравіших постатей не тільки російського футуризму, але і всієї російської поезії. Молодий, революційно налаштований Володимир Маяковський приєднався до футуристів у 1912 році.

Футуризм виник як один з напрямків російської поезії межі століть. Називаючи себе єдиними поетами майбутнього (будетлянами), футуристи заявили про остаточний і повний розрив з усіма традиціями, різко протиставили себе іншим течіям (символізму, акмеїзму) і проголосили завдання створення нового мистецтва XX століття. Вони обурювали суспільну думку максималізмом своїх літературних маніфестів. У маніфесті з зухвалою назвою «Ляпас суспільному смаку» вони закликали «скинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого з пароплава сучасності». Футуристи шокували назвами своїх збірників («Дохлий місяць», «Рикаючий Парнас» і ін.). їх вечори носили гучний, скандальний характер. Вони нещадно висміювали вульгарність, міщанство, обивательське ставлення до життя. Усі ці зовнішні ознаки революційності прийшлися до смаку молодому Маяковському.

У віршах Маяковського, надрукованих у програмних збірниках футуристів, багато бравади, декларативного перебільшення особистості поета (трагедія «Володимир Маяковський», «Собі, коханому, присвячує ці рядки автор»). У звичаї футуристів було заперечувати все створене до них. У юнацькій самовпевненості Маяковський називає недорікуватими Данте і Петрарку. Йому нецікаві Анненський, Тютчев, Фет («Набридло»).

Перший вірш Маяковського «Ніч» було опубліковано в збірнику «Ляпас суспільному смаку». У його віршах 1912—1917 років виявилося спільне для футуристів відчуття «викорененості життя», неминучості катастроф, «вичерпаності» старої культури в усіх формах мистецтва.

Разом з тим уже з перших кроків він чітко виділяється в різношерстій і галасливій юрбі футуристів.

Заявивши, що він «хоче майбутнього сьогодні», Маяковський підняв бунт проти сьогодення, ненависного йому укладу життя. «Геть ваш лад!», «Геть вашу війну!», «Геть вашу релігію!», «Геть ваше мистецтво!», «Геть вашу любов!» — такі гасла лежали в основі творів Маяковського 1912—1917 років. Він протиставляє себе буржуазному суспільству, перед яким йому хочеться не кривлятися, а скоріше плюнути в обличчя («Нате!»). Він гнівно засуджує імперіалістичну війну («Мама й убитий німцями вечір», «Вам!», «Я та Наполеон»), Він сатирично викриває буржуазний суспільний лад, що спотворює і принижує людину («Гімн ученому», «Гімн судді», «Моє до цього ставлення»).

М. Горький, що підтримав у ці роки неабияке молоде дарування, одного разу сказав про нього: «Талановита людина. Що після нього будуть робити чижики в поезії — не знаю».

Незважаючи на поступовий відхід Маяковського від футуристів, вони досить сильно вплинули на формування естетичних поглядів поета і його подальшу творчість. Ще на перших вечорах футуристів він придбав навички народного трибуна, що вміє тримати напружений інтерес аудиторії, навчився полемізувати і вибудовувати виступ як спектакль. Свою поезію він призначав мільйонам читачів, але ніколи не був людиною натовпу, навпаки, прагнув виділитися і зовнішнім виглядом, і поведінкою. Його поетичний склад і інтонації завжди були наповнені карбованим ритмом, призначеним саме для декламації вголос.

Багато футуристів були художниками, сам Маяковський добре малював (він учився в Училищі живопису). Ця любов до фарб, до живопису гостро відчувається в ліриці поета, наприклад у вірші «Ніч»: «Багровый и белый отброшен и скомкан, в зеленый бросали горстями дукаты...»

Однак, багато чого взявши від футуризму, Маяковський далеко пішов від нього і зумів створити свій власний неповторний стиль.