Пейзаж - незмінна частина практично всієї поезії. Сам Маяковський, зневажливо відгукнувся у своїй автобіографії про природу, згодом схилився перед нею «віршований». Російська поезія трьох століть не мислима без пейзажу. Різними поетами описи картин природи використовувалися у різних цілях, кожний з них вкладав свій, особливий зміст у цю тему. Новою стороною обертається пейзаж і в ліриці Пастернака. Не можна сказати, що більша частина віршів Б. Пастернака по жанру своєму - пейзажні. У його ліриці практично немає чисто «пейзажних» добутків. Однак багато з назв його віршів начебто відсилають нас до цього виду поезії: «Осінь», «Серпень», «Зимова ніч», «У лісі», «Липнева гроза». Для розуміння подібного роду невідповідності потрібно добре знати, чим була природа для Пастернака. Основні теми поезії автора - кохання, творчість, природа - не існують у його віршах роздільно. Вони переплітаються і зливаються воєдино через цілісний авторський підхід до світу. У світі живе все, що в ньому є, природа, таким чином, нічим від інших елементів світобудови не відрізняється. Так, їй властива більша дещиця життєвої сили, але вона не унікальна щодо цього:

І сади, і ставки, і огорожі,
І киплячими білими криками Всесвіт -
Лише страсті розряди,
Людським серцем накопиченої.

Тим самим затверджується повна єдність, подоба всіх форм життя. У їхньому ряді і має бути природа. Звідси випливає місце і призначення пейзажу у лірикці Пастернака. У нього все не так, як у майстра віршованого пейзажу Тютчева. Останньому доводилося доводити, що «не те, що мнете ви, природа… у ній є душа…». Тютчев одухотворяє природу - людським духом, він робить її паралеллю до людських страстей:

Про що ти виєш, вітер нічний?
Про що так ремствуєш безумно?..
Що значить дивний голос твій,
То глухо жалібний, те галасливий?

Тютчев гостро почуває протиборство, що таїться в природі. Крім того, саме він розширив границі природного до масштабів космічного, і це, мабуть, єдиний збіг (хоча і не випадковий) сприйняття природи у нього і у Пастернака. Для Пастернака безперечна духовність усього сущого, тому що воно існує по єдиним для всього законам любові - настільки безперечним, що дається в його творчості як щось саме собою розуміле. І не розв’язних колізій, протистоянь у нього також немає. Природа - одна з багатьох подоб життя, майже, мабуть, рівна їй, але все ж таки не повністю є тотожністю. Тому пейзаж у поезії Пастернака так ретельно і з любов’ю «перемішаний» з побутом. Він одомашнений, приручений:

Гроза у воротах! Надворі!
Перетворюючи і дуріючи,
У тьмі, у розкатах, у сріблі,
Вона біжить по галереї.

У Пастернака немає різкого протиставлення природи і міста, як, скажемо, у ліриці Єсеніна. Тим більше немає у нього і того неприйняття світу природного, котре властиво поезії Маяковського. Природа виступає у автора як потужний початок, що відновлює сили душі. Незвичайно точно і повно говорять про це наступні рядки:

На світі немає туги такої,
Котру сніг би не виліковував.

Виникає відчуття, що у Пастернака у віршах все - про природу. Майже у кожному вірші виявлена вона нам - поряд із іншим. Читаючи лірику автора, дивуєшся його специфічному баченню світу, що проявляється у його образах, порівняннях, метафорах. Предмет світу природного рівняється із предметом побуту. Ще один приклад подібного роду - порівняння шовку з льодом: «І пухкий, Як лід, тріскотів і танув крісел шовк». Такі образи у поезії Пастернака роблять скрутною відповідь на питання, наскільки той або інший вірш можна вважати «пейзажним». Іноді поет зовсім вибивається зі звичного нам сприйняття і опису пейзажу. Вірш «Вітер» написаний начебто у зовсім звичній нам по творчості інших поетів манері: за стінами будинку дує вітер. Однак він розгойдує не тільки ліс, але і долю! Тим самим будинок прирівнюється до лісу, до дерев. Порівняння з деревом знову проявляється у вірші «Сосни»:

І от, безсмертні на час,
Ми до лику сосен приєднані…

Марина Цвєтаєва колись зрівняла Пастернака з деревом, додавши, що щоб не писав поет - це завжди природа, «повернення речей у її лоно». Носієм природного початку у ліриці Пастернака виступає жінка. Її краса, природність, що таїться в ній, здатність давати життя іншим роблять жінку ближче до природи. У вірші «Любити інших - важкий хрест» героїня - із числа таких же «основ» життя, що і весна:

І принадності твоєї секрет
Розгадці життя рівносильний.

Звичайно, у поезії інших поетів пейзажні описи супроводжуються, хоча б у деяких віршах, питаннями про розвиток природи, про її початок і кінець, про місце людини в ний. Пастернак же пише:

Не треба тлумачити,
Навіщо так церемонно.
Мареною і лимоном збризнуті листя.

Почуття побожного замилування перед життям у всіх його формах не залишало Пастернака все його життя. Природа, її поетичне сприйняття і відбиття у ліриці, тобто те, що ми розуміємо під словом «пейзаж», становлять один з основних мотивів його творчості. Увага поета - пильне, що не упускає ні найменших подробиць, деталей - практично в кожному його вірші звернена до прекрасного світу природи: літо і осінь, сніг і дощ, ліси і луги, гори і моря, дерева і трави оспівані ним з інтонацією радісного захвату. Пастернак не вибирає і не розділяє природу на звичну оку та екзотичну, на живу і неживу. Вона вся рівною мірою існує для нього. Вона входить у його поезію нарівні з усіма іншими родами життя і нарівні із самим поетом. Вона зціляє, вона ж стає невичерпним джерелом, причиною поезії. У Пастернака лютий - привід для того, щоб «дістати чорнила і плакати». Вона є основою і метою буття:

Я зрозумів життя мету і шаную
Ту мету, як ціль, і ця мета -
Визнати, що мені не під силу
Миритися з тим, що є квітень.
У вірші б я вніс дихання троянд,
Дихання м’яти, Лугу, осоки, косовиці,
Грози розкати.
Б. Пастернак