Творчість А. Камю с прикладом плідного поєднання талантів письменника,філософа. У своїх творах А. Камю розмірковує над абсурдністю світу і сенсом буття людини в ньому. Людину митець ставить над усе. Це світла, мисляча, повна відповідальності за все істота. Вона мусить втручатися у повне зла нісенітниці життя, бунтувати проти наявного в житті абсурду, поборювати відчай, виконувати свій обов’язок. Роман-притча «Чума» був опублікований 1947 р. За свідченням самого Камю «явний зміст «Чуми» - це боротьба європейського Опору проти нацизму». За допомогою чуми я хочу передати атмосферу задухи, в якій ми скніли, атмосферу загрози й вигнання, в якій ми жили. Водночас я поширив значення цього образу на буття взагалі. У цьому романі А. Камю з надзвичайною гостротою поставив філософські проблеми добра і зла, морального вибору людини: скоритися невідворотній дійсності чи, навіть не маючи надії на перемогу, бунтувати проти нездоланного зла.

Дія твору відбувається в алжирському місті Орані, яке охопила епідемія чуми. Хвороба починається раптово, на неї ніхто не чекав. І коли кісники, носії чуми - щурі - масово тікають у місті, ніхто в неї не вірить. «Як вони мали повірити в чуму, що одразу перекреслює майбутнє? Вони мали себе вільних, але ніхто не буде вільний, поки існують лиха».

Доктор Ріс одним із перших усвідомив критичність ситуації та зрозумів, що при такому становищі покладатися можна тільки на повсякденну працю, що «головне - це добре робити свою справу». Він закликає до боротьби: «…Коли бачиш скільки біди і горя що приносить чума, треба бути божевільним сліпцем або просто негідником, аби примиритися з чумою». І хоча для лікаря чума - це «нескінченна поразка», він не опускає руки. «…Навколо мене пітьма, а я пробую бодай, що небудь у ній побачити. …Я не знаю, ні що на мене чекає, ні що буде при цьому. Зараз є хворі і треба їх лікувати. Я бороню їх, як умію, та й усе». Для нього найважливіше у житті - залишатися людиною за будь-яких обставин.

Інший герой, який також гідно виконує свій громадський обов’язок людини - Жан Тарру. Він розуміє, що лихо, а отже, і жертви - вічні. Проте Тарру намагається стати по інший бік лиха.

Паризький журналіст Рамбер, який від початку карантину намагався всіми правдами й неправдами залишити зачумлене місто, щоб поїхати до коханої жінки, згодом відчув, що йому «соромно бути щасливим одному» в час лихоліття, і тому і залишається в Орані. Він самовіддано працює в санітарній дружині.Його однодумці - мислитель Тарру, службовець Гран, журналіст Рамбер та інші - організовують дружини, щоб в міру своїх сил протиставити себе чумі, залишитися осторонь. Вони знають, що «треба боротися в той чи інший спосіб , нізащо не падати навколішки» Ці добровільні дружини виїздять на виклики, ізолюють зачумлених, вивозять трупи, допомагають жителям Орана «ввійти в чуму», і розуміти, що вона є справою всіх, і зробити свій вибір.

І от за рік чума почала відступати, почала втрачати свої сили; вона ніби виснажилась, сама себе вичерпала. «Уже з одного того, як випускала вона зі своїх, пазурів явно приречені на смерть жертви, …з того, як вона засапалась і метушилась, можна було з певністю сказати, що вона пошарпана, втомлена, в чомусь розладналася, ніби, втрачаючи владу над собою, чума водночас утратила свою математично несхибну дієвість, колишнє джерело своєї сили».

Чудового лютневого ранку на світанні нарешті відчинилася міська брама, і оранці відсвяткували цей день як найбільше свято. Проте доктор Ріє, йдучи радісними вулицями щасливого міста, думає про те, що «бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку меблів або і в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години…»

Зло не можна знищити повністю. Час від часу воно з’являється з тому чи іншому вигляді. Людина має бути готовою знову й знову робити свій вибір - скоритися злу чи бунтувати зтроти нього.