Постать Григорія Савича Сковороди у давній українській літературі — одна з найпомітніших. Він був філософом і став творцем людських душ, він-був мандрівником і цілувала трава сліди його ніг, він був співцем і співали людські душі разом з його душею, він був мислителем і тепер відкрилися нам таємниці його заповідей, він був духовним сіячем і проросли зерна, посіяні його рукою. Він був Людиною. Сходив усю Україну, мандрував Європою, мав багато друзів, які вдячно називали себе його учнями.

Сковорода став найвидатнішим українським філософом, відомим усьому світові. Ми маємо складати сьогодні сходи в майбутнє з творчих злетів Григорія Сковороди.

Григорія Сковороду називають народним філософом. В центрі уваги його перебувала проблема щастя. Вона пов’язувалася в нього зі «сродною працею», яка, на тверде переконання філософа, є необхідною передумовою щастя. Вчення про «сродну працю» у Сковороди тісно пов’язане з його розумінням життя як театрального дійства, де люди-актори виконують свої ролі. І щоб добре зіграти, треба кожному вибрати таку роль, яка відповідає його можливостям, нахилам і здібностям.

Сковорода ставить питання про необхідність пізнати самого себе, бо від цього залежить майстерність виконання ролі, а зрештою — і щастя людини. Він був «переконаний, що принцип «сродної праці» повинен лежати в основі фундаменту суспільного ладу. Втілення його — єдина умова, яка забезпечить «торжество вищої моральності, миру й любові між людьми».

Цією ідеєю пройняті байки «Пчела и шершень», «Две курицы», «Орел и сорока».

Однією з найкращих байок Сковороди є «Пчела и шершень». У моралі автор вчить людей жити щасливою. Щастя це досягалося завдяки моральному самовдосконаленню, душевному спокою і незалежності від пристрастей навколишнього світу, умінню користуватися тим, що є, не прагнучи до неможливого. Однак стан душевного спокою не означав бездіяльності, навпаки. Улюблена справа — обов’язкова умова щастя. Філософ відстоює думку, що кожна людина може бути щасливою, якщо переможе для інстинкти волі і йтиме шляхом добра.

Однією з умов щастя є дружба симпатія та природна доброзичливість людей один до одного. Пошуки відповіді на питання «У чому щастя?». Відбилися у 21-й пісні «Саду божественних пісень»:

Домом і матір’ю називає щастя ліричний герой. Він намагається зрозуміти його суть. Образ щастя — пастуха, тобто звичайної праці, ще не є ствердним, але він знаменує собою пошук. Ні книжники, ні птахи не підказують, де воно. Молодий олень уособлює роздуми, які приводять до висновку, що щастя — це внутрішній стан людини. Воно не живе серед Гергесенських полів, що символізують недостойне життя, а «пасе стадо в кринах» (польові квіти), тобто воно там де є єднання людини з природою. Так у вірші відбився філософський погляд на щастя як душевний спокій.

Цю ж тему висвітлює поет у 28-й пісні. Автор закликає читача заглибитися в себе, заглянути у свою душу. Там він відшукає свого товариша, другу волю, яка переборе першу — «волю-ад», що символізує людські пристрасті, що вбивають справжню душу і позбавляють людину щастя. Г. Сковорода створює образ «духовного меча», який має очистити душу і, перерісши в мудрість, стати на її сторожі:

Григорій Савич цінував відвертість, скромність, свободу. Часто він повторював, що щастя — у пізнанні самого себе, своїх нахилів, здібностей. У «Раз говорі п’яти путников о истинном щастіи в жизни» сковорода проводить думку, що оно в гармонійному поєднанні того, що задовольняє внутрішні духовні потребі людини, воно — «всередині нас самих»!

Поет підкреслює, що головне вжитті людини — серце; воно є «корень, солнце, глава и цар человеку».. сердечне задоволення, «веселість серця» є характерною ознакою щастя, до якого прагнуть люди. «О, сколь дорога ты, радость сердечная!»

Філософ вважав, цю справжнє щастя полягає в єдності самопізнання, істини і праці.

Мрії та прагнення Г. О Сковороди були оптимістичними, вони пройняті вірою в те, що настане час коли всі люди будуть щасливі. Він мріяв про світлу долю для народу, вірив у його пробудження, у його могутній природний розум, у його сили, і у цьому пробудженню й освіти простих людей він служив своїм вчення, на словах і на ділі прагнув до більш розумного і справедливого суспільного устрою.