Якщо для людини необхідною є пам'ять про минуле й помисли про майбутнє, вона звертається до кращих творінь мистецтва, де відбивається життя народу: його діяння, думи, бажання і мрії, радості і печалі. Народна мудрість переконує: якщо ти вірний син свого народу, бережи пісню і мову більше, ніж кордони.

Іван Петрович Котляревський... Ім'я це викликає у кожного яскраві асоціації і безсмертний Еней, і невмируща Наталка — героїня п'єси, що стала праматір'ю нового українського театру.

«Наталка Полтавка» з'явилась у той час, коли на терезах історії вирішувалась доля української культури. Котляревський показав талановитість народу, своєрідність характеру української людини, наділеною великою духовною красою і силою слова. Письменник довів, що «наша нація не тільки співає плачучи, а й сміється співаючи». Через пісню автор розкриває національні характери персонажів.

Головна героїня п'єси Наталка не тільки словами, а й піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю. Пісня «Ой я дівчина Полтавка» — це ліричний автопортрет героїні, простої української дівчини, що подобається людям своєю красою, веселою та жартівливою вдачею і вірність всією душею.

Дівчина любить свою матір, яка для неї найдорожча і найкраща в світі, але прагне відстояти своє право на щастя, звертаючись до неньки піснею «Ой мати, ати! Серце не вважає», нею вона запевняє, що «лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити».

Образ Наталки залишається в пам'яті через її пісні, які не втрачають з роками ніжної мелодійності буйної пристрасті, якими сповнена душа героїні.

Проходять роки, але в найістотнішому героїня Котляревського є ідеалом української жінки, її моральної краси, бо духовне багатство, чистота і чесність, працьовитість і сердечність з плином часу не старіють, бо вони загальнолюдські й вічні.

Пісня як засіб характеристики використана і для змалювання образу Петра.

Сирота без роду, Петро сумує, що немає в нього «ні хатинки, нема щастя, ані жінки», не орано і нічого не сіяно», бо він «один в світі». У той час «як у сусіда і хата біла... жінка мила», і «всі сусіда виглядають, всі сусіда поважають».

Одначе бідний сирота багатий душею — своєю наполегливістю, добротою та вірністю в коханні до Наталки. Нарікаючи на свою злу долю, він словами пісні «Та йшов козак з Дону» каже: «Не спасибі долі, коли козак в полі. Бо коли він в полі, тоді він на волі». Широко, розлого виливається в пісні волелюбна душа героя, його козацька вдача.

Образ Петра оповитий мінорною гамою почуття кохання у його найрізноманітніших виявах — вірності, стражданні та самопожертві. У пісні «Сонце низенько» парубок всьому світу зізнається у своєму широкому й вірному коханні. Пісня передає не лише настрій Петра, а й його прагнення швидше побачитися з Наталкою, з якою ось уже чотири роки, як він розлучився.

У Петрових піснях розкривається його характер і погляди на життя.

Побратим Петра, Микола, що теж «без роду, без племені, без талану і без при-юту», — весела та добра душа. Слова його пісні «Гомін, гомін, гомін по діброві», де бувалого хлопця знають і орда, і ляхи, і турчин, свідчать про мандрівний, незалежний, безкорисливий характер героя. Пісні сповнені почуття національної гордості за славних прадідів великих, які вміли хоробро відстоювати рідну землю й обороняти її від ворога, як видно, імпонують настроям і почуттям бурлаки Миколи. Він збирається рабом з козаками — чорноморцями «тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити». Пісня характеризує Миколу як волелюбну, розумну, дотепну, добру людину.

Пісні возного — дзеркало його душі. Сенс його життя відображено у пісні «Всякому роду нрав і права». Кредо Тетерваковського: соціальна нерівність («всякий, хто вище, той нижчого гне»); підлеглість бідного багатому («Бідний багатого певний слуга»); хабарництво («всяк, хто не маже, то дуже скрипить»); хижацтво («всякого манить к наживі свій біс»).

«Наталка Полтавка», порівняно невеликий за обсягом твір, нараховує двадцять дві пісні, серед яких є й авторські, й оброблені Котляревським народні пісні, перероблені літературні та народні пісні.

Ми повинні плекати кожне словечко народної пісні, передане у спадок нам від попередніх поколінь, як заповіт людяності й безмежної любові до рідної землі, як взірець багатства духу народного.

П'єса І. П. Котляревського «Наталка Полтавка» — великий духовний скарб у нашій літературі. Автор наголосив, що народнопісенне світосприйняття нашим народом навколишнього світу — основа української ментальності. Нам треба пам'ятати вислів М. Т. Рильського про мудрого полтавця — І. П. Котляревського:
Не забувай того, хто сміло,
Із ясним сміхом розбудив
І розгорнув широко крило
Понад землею рідний спів.