Читаючи роман «Маруся Чурай», не можна не захоплюватися прекрасною мовою твору. Ця мова містить у собі усе багатство стильових різновидів живої української мови — від розмовної, офіційної до вишуканих взірців літературної.

Лексичне багатство роману вражає: тут і високий стиль інтелектуальної мови автора, і суха суддівська мова, пересипана канцеляризмами та русизмами, і розмовна мова міщан, козаків. Мелодійна структура твору — поєднання багатьох голосів. Кожна дійова особа наділена особливою лексикою і способом висловлюватися. Ось бере слово незвичний до промов Яким Шибилист. Сама структура мовлення, в якому переважають речення з непрямим порядком слів, вказує на щирість простої людини. У таких людей що на думці, те й у мові. Мовлення запорожця, що прибував до Полтави у справах, також вказує на те, що це людина відверта і не ховає за словами думок:

А запорожці — люди без круть-верть,
Все кажуть щиро на своє копито.

Не випадково суддя, відповідаючи козакові, ніби забуває про свою офіційність: «Знаскока тут не можна». Так побудовано увесь роман. Прийом індивідуалізації мовлення героїв не новий у літературі, та Ліна Костенко продемонструвала широку обізнаність із найрізноманітнішими проявами багатої української мови. Стиль мовлення, добір лексики вражає точністю вживання. Живий діалог у сцені суду змінюється ліричним внутрішнім монологом героїні. А у другому розділі автор бере слово, щоб високим стилем громадянина говорити про велич подій, на тлі яких розгортається особиста трагедія героїв.

Автор вступає у діалог із героями і читачем, вражаючи точністю і красою вислову. Автор часом вживає несподівані порівняння, що коренями сягають глибин народної образованості: «Зірками ніч висока накрапала», «слова самі на голос навертались, як сльози навертаються на очі», «душа до ранку смутком осипалась» та інші. Із цих порівнянь народжується метафора, яку також можна часто зустріти у тексті.

Гармонійне поєднання лексики, синтаксису живої народної мови, чутливість до слова — ось головна риса мови і стилю Ліни Костенко, притаманні роману «Маруся Чурай». Емоційній виразності слова сприяє також форма віршування. В основному автор використовує шестистопний ямб, але разом із тим у романі можна побачити приклади римованої прози. Усе це — не самоціль. Така багата палітра художніх засобів робить твір Ліни Костенко по-справжньому талановитим, підносить його на рівень найкращих взірців світової художньої літератури.