Із прадідівських часів до нас прийшли пісні… Багато століть лунають вони над нашою землею, як живив голос далеких предків. Скільки пісенних скарбів зберегла пам’ять українського народу, пронесла через криваві січі, життєві завірюхи! Вважають, що тільки записано іх понад 200 тисяч. Мабуть, жоден народ не може назвати такої кількості. А про мистецьку довершеність і красу українських пісень говорить весь світ.

Сила пісні — невичерпна. Ще древні елліни створили надзвичайної поетичності міф про співака Орфея, який своїми піснями приборкував диких звірів, змушував рухатись дерева і скелі. Про силу пісні говорить легенда нашого народу про живу воду, яка дарує людям безсмертя. Пісня і є та жива вода.

Були часи, коли Україна втратила волю, навіть територіальну цілісність. На зміну одним колонізатора»?! приходили інші, одні — надовго, інші, як Турки і татари, — пограбувати і втекти. Та кожен намагався не; тільки поневолити край, але й знищити будь-які ознаки національного життя українського народу. Заборонили український друк, українську мову, українську пісню, нищили поетичні народні звичаї і обряди — всю культуру народу.

Та народ вижив, відродився, возз’єднався в єдиній Українській державі. У найтяжчі часи йому допомагала пісня.

Зажурилась Україна, що нігде прожити:
Гей; витоптала орда кіньми маленькії діти.
Ой, маленьких витоптала, великих забрала.

Так почала складатися пісенна історія народу, в ній ожили давні героїчні, патріотичні традиції «Слова о полку Ігоревім», що множилися в боротьбі з ворогами.

Пісні і думи зміцнювали сили народу в часи лихоліть, зміцнювали його духовно, будили надію на волю.

З пісень про Максима Залізняка, Івана Ґонту постали Шевченкові «Гайдамаки», за мотивами думи «Маруся Богу славка». І. Нечуй -Левицький написав пісенно-етнографічну п’єсу, під враженням балади «Ой не ходи, Грицю…» Ольга Кобилянська проспівала свою повість пісню «У неділю рано зілля копала….»

Тож справді епос був для українського народу живою водою, що зціляла пошматоване гнобителями тіло, підносила дух, несла віру і надію.

Не поспішаймо ж пройти повз кринички тої живої води — пісні! Зупинімось і розважливо подивімось в її глибочінь, може побачимо, як у свічаді, благородний лицарський образ свого предка, красу свого сучасника, чи й духовну вроду своїх нащадків. І широка світова слава рідної думи, пісні, облетівши землю, повернеться і до нас — її спадкоємців.