Багатство країни і народу має багато складових, та головне — це люди, їхня творча душа. Є легенда про те, як Бог різним народам роздавав долі. Усім щось дісталося, всі розійшлися по домівках. І раптом у кутку зали Господь помітив красиву дівчину, яка тихо плакала. «Хто ти і чого плачеш?» — спитав Бог. «Я Україна, а плачу тому, що не отримала долі, бо запізнилась». Пожалів Усевишній бідно вдягнену, але дуже чепурну дівчину, і дав їй замість долі пісню. Ось відтоді і стала пісня долею України. У піснях вона зберегла свою історію, вірування, обряди, погляди на життя, у піснях висловлювала свою тугу і радість.

Тисячі талановитих народних співців складали пісні, які передавалися від покоління до покоління. Історія зберегла для нас лише декілька імен.

Кажуть, що в XVII столітті жила в Полтаві донька запорозького козака Чурая Маруся. Не привозив із походів Чурай золота і срібла, добував для країни і для себе славу, пишався своєю донькою Марусею, пісні якої співала вся Україна. Козаки, ідучи на війну, підбадьорювали себе маршем «За світ встали козаченьки», згадуючи далеку батьківщину, виводили «Віють вітри, віють буйні», дівчата попереджали невірних парубків піснею «Ой не ходи, Грицю».

Слова і музику відомої пісні «їхав козак за Дунай» написав поет кінця XVII століття козак Харківського полку Семен Климовський.

Існують легенди про те, що Устим Кармалюк створював пісні про свою боротьбу з панською неволею, в яких уславлював мужність і відданість побратимів.

Пісень тисячі, а імен піснетворців збереглося дуже мало. Первісно складені окремими обдарованими людьми, пісні, поширюючись, доповнювалися, змінювалися, удосконалювалися виконавцями, шліфувалися протягом віків, ставали взірцем художньої довершеності. Єдиним автором пісень ставав народ.

Теми українських народних пісень охоплюють усе життя суспільства. Хочеться розглянути деякі з них.

Велику групу пісень становлять родинно-побутові. Сім'я для українців була святинею, родинні зв'язки береглися, цінувалися. Пісня «Віє вітер на долину» відома всій Україні. Тужливий мотив пісні повністю відповідає змісту: розійшовся по Україні рід, роз'їхалися брат і сестра чи то з власної волі, шукаючи кращого життя, чи то забрали сестру вороги на чужину, чи то вийшла вона заміж у далеку сторону. Пише брат листа сестрі та питається: «Чи привикла ти там жити, де ворогів много». Важко живеться сестрі, і у відповіді-плачі вона порівнює себе з криниченькою поміж дорогами: «Що хто іде, а хто їде — водиці нап'ється, а із мене, нещасної, хто схоче, - сміється». Найрідніші люди — це брат, сестра, батько, ненька. Вони завжди зрозуміють, пожаліють, допоможуть, а чужі люди тільки посміються з горя відірваної від роду дівчини.

Історія України налічує багато сотень років. Були часи слави, були часи забуття. Та найгероїчніший період — це 250 років козацтва. Запорозька Січ — перша в історії Європи вільна держава, зв'язки між козаками ґрунтувалися на повній довірі, дружбі, братерстві і взаємодопомозі.

Україна завжди була ласим шматком для недружніх сусідів, і козацтво стало на оборону рідної землі. Пісню «Розлилися круті бережечки» козаки співали, виступаючи в похід проти Польщі.

Річ Посполита завжди була ворогом України. Пихате польське панство вважало нашу землю власною дідівщиною, а український народ — робочим бидлом. Вони знущалися з людей, із віри, обмежували українців у правах. Єдина сила, з якою ляхам довелося рахуватися, — це козацтво, яке не терпіло неволі. Щоб не злиняла червона китайка, не змарніла козацькая слава, не журилась рідна Україна, виступали запорожці в похід проти Варшави, підбадьорюючи себе козацькою піснею.

Більшість українських пісень широкі, повільні, як розлогі наші простори. Але наш народ завжди відрізнявся вмінням пожартувати, посміятися із себе та з інших. Пісня-кепкування з ліні молодого парубка «Грицю, Грицю, до роботи» усім відома. Не хоче Гриць молотити, рубати дрова, пекти хліб, поратися по господарству. На все він знаходить відмовку: не може працювати, бо «порвані чоботи», «ніженьки болять», «нездоров», «охрип». Але як тільки мова заходить про гулянки, Гриць готовий зараз же бігти до дівчат. Звичайно ж, жодна дівчина не піде заміж за такого «гриця».

У жартівливій пісні «Миша книш прокусила» народ сміється з людини, яка пояснює свою бідність парадоксальними фактами. Все у ледачого чоловіка, як не в добрих людей.

Наш народ умів посміятися, аби було з чого. Та така нагода випадала рідко, адже доводилось українцям терпіти неволю-кріпаччину.

Здавна польська шляхта забирала у народу всі права, а у XVIII столітті колонізація України царською Росією знищила і їхні залишки. Прийшли пани на нашу землю, змусили відбувати панщину шість днів на тиждень. Про тяжке безправ'я народу розповідається у пісні «Із-за гори вітер віє».

У частини українства завжди був потяг до мандрів. Вільні від кріпацтва козаки та селяни їхали возами в чужі краї за товаром, продавали й свій. Чумацькі валки їхали повільно і такими ж повільними були пісні, у яких розповідалося про пригоди чумаків. У пісні «Ой ясне сонце високо сходить» звучить мотив туги за рідним краєм, розповідається про битву із розбійниками, які напали на валку, про перемогу над грабіжниками.

Рекрутчина — ще одна біда нашого народу. Молодих чоловіків забирали до царського війська на довгих двадцять п'ять років. Важко було терпіти щоденну виснажливу муштру, рідко хто повертався додому. Ідучи в солдати, селяни прощалися з рідними назавжди.

У пісні «Вилітали орли з-за крутої гори» розповідається про те, як важко молодим хлопцям звикати до служби, адже вони хлібороби і ніколи «не вчилися ружжа вичищати, лиш сіяти та орати, землю обробляти».

Після скасування кріпацтва більшість населення України стало жити ще гірше, ніж раніше. Селяни зубожіли і мусили йти в найми до багатіїв або бурлакувати — заробляти гроші в чужій стороні.

У бурлацькій пісні «Ой матінко-зірко» молода дівчина, яку віддали в найми, жаліється на життя. Батько взяв за неї задаток, і донька не може покинути пана, поки не відробить ті гроші. Не варять уже вдома на її долю вечерю, немає вже для неї там «ні миски, ні ложки».

Важко перелічити усі види народних пісень, адже у них відображалося все розмаїття життя, відтворювалися події, почуття людей.