Народ створив багато дум про турецько-татарську неволю. У них на повний голос звучить невимовна туга за рідним краєм, за «ясними зорями». Серед дум невільницького циклу помітне місце належить думі «Маруся Богуславка».

Твір утверджує високу патріотичну свідомість, вірність батьківщині, глибоке розуміння обов'язку людини перед громадою, поняття совісті і моралі. Особливо хвилює нас образ турецької полонянки Марусі Богуславки, яка турбується про долю своїх співвітчизників і випускає їх на волю. Маруся — дівчина з благородною, світлою душею. Вона не засуджується в думі за те, що «потурчилась, побусурманилась». Навпаки, автор висловлює їй глибоке співчуття, наділяє багатьма позитивними якостями. Вона хвилюється за свій край, думає про змучених невільників, яким обіцяє:

...буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,
Вас всіх, бідних невольників, на
волю випускати.

Коли пан турецький поїхав до мечеті, Маруся відімкнула темницю і звільнила бранців, ризикуючи своїм життям. Одного вона просила: «Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава не минайте, моєму батьку й матері знати давайте...»

Маруся Богуславка — це збірний образ, який не має конкретного історичного прототипа, хоча відомо, що іноді українські дівчата-полонянки, потурчившись, займали видні місця при дворах турецьких вельмож.