Протистояння добра і зла, честі й безчестя у повісті Івана Франка "Захар Беркут"
Славна історія України завжди хвилювала письменників. їхні твори викликали гордість українців за своє минуле, вчили народній мудрості. Одним з таких творів є історична повість Івана Франка «Захар Беркут», в якій змальована боротьба українського народу проти монголо - татарських загарбників.
Герої повісті ніби поділені на два табори: в однім — мирні жителі села Тухля, а в другому — ворожі загарбники, туркомани. Захищати рідну землю тухольській громаді допомагала правда, любов, Бог, навіть природа. А чужинців-вояків несла на цю землю жорстока сила і бажання поневолити Україну.
Головний герой цієї повісті — найстаріший і найдосвідченіший чоловік Тухлі Захар Беркут. Навіть його прізвище — це назва гордого, сильного, волелюбного і мудрого птаха. Таким є і характер цього героя. Він гаряче любить свою землю, свій народ. І оскільки він старіший від усіх односельців, то відчуває власну відповідальність за їх долю і за долю сусідів. Його мудрість допомогла врятуватися тухольцям. А коли йому запропонували подарувати життя синові за рахунок життя ворогів, то Захар відповів: «Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця!»
У повісті Франко змальовує ще одного українця, що був, на противагу Захарові Беркуту, не гідним своєї землі. Це — боярин Тугар Вовк. Підступний зрадник має одне бажання: володіти землями Тухольщини і поневолити її людей. Він продав свою совість туркоманам, об'єднався з ними, аби досягти своєї мети. Навіть рідна дочка відмовляється від нього, а рідна земля стала йому могилою. І якщо Захар Беркут викликає у мене захоплення і повагу, то Тугар Вовк — тільки гнів і презирство.
Поряд із Тугаром Вовком можна поставити монгольського воєначальника Бурунду. Він такий саме жорстокий та лютий. Мені здається, що в ньому немає нічого людського: його не хвилює ні життя мирних селян, ні життя своїх воїнів. Він керується однією метою — володарювати! А просуватися до цієї мети може і по трупах. Так, він розумний, хоробрий, сильний. Але все це націлене проти людей, і тому Бог йому цього не вибачає. Ні йому, ні іншим загарбникам — тій злій силі, що пішла супроти миру і злагоди, краси й любові.
Не дивно, що ця руйнівна сила, це зло були знищені силою любові до рідної землі, мудрістю і народною єдністю. Все це — ті риси характеру української нації, що допомогли їй вистояти у найстрашніші часи випробувань і лихоліть. Ці моральні святині пронесли українці до сьогоднішнього дня. І мені здається, що саме до нас промовляє Захар Беркут: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
Герої повісті ніби поділені на два табори: в однім — мирні жителі села Тухля, а в другому — ворожі загарбники, туркомани. Захищати рідну землю тухольській громаді допомагала правда, любов, Бог, навіть природа. А чужинців-вояків несла на цю землю жорстока сила і бажання поневолити Україну.
Головний герой цієї повісті — найстаріший і найдосвідченіший чоловік Тухлі Захар Беркут. Навіть його прізвище — це назва гордого, сильного, волелюбного і мудрого птаха. Таким є і характер цього героя. Він гаряче любить свою землю, свій народ. І оскільки він старіший від усіх односельців, то відчуває власну відповідальність за їх долю і за долю сусідів. Його мудрість допомогла врятуватися тухольцям. А коли йому запропонували подарувати життя синові за рахунок життя ворогів, то Захар відповів: «Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця!»
У повісті Франко змальовує ще одного українця, що був, на противагу Захарові Беркуту, не гідним своєї землі. Це — боярин Тугар Вовк. Підступний зрадник має одне бажання: володіти землями Тухольщини і поневолити її людей. Він продав свою совість туркоманам, об'єднався з ними, аби досягти своєї мети. Навіть рідна дочка відмовляється від нього, а рідна земля стала йому могилою. І якщо Захар Беркут викликає у мене захоплення і повагу, то Тугар Вовк — тільки гнів і презирство.
Поряд із Тугаром Вовком можна поставити монгольського воєначальника Бурунду. Він такий саме жорстокий та лютий. Мені здається, що в ньому немає нічого людського: його не хвилює ні життя мирних селян, ні життя своїх воїнів. Він керується однією метою — володарювати! А просуватися до цієї мети може і по трупах. Так, він розумний, хоробрий, сильний. Але все це націлене проти людей, і тому Бог йому цього не вибачає. Ні йому, ні іншим загарбникам — тій злій силі, що пішла супроти миру і злагоди, краси й любові.
Не дивно, що ця руйнівна сила, це зло були знищені силою любові до рідної землі, мудрістю і народною єдністю. Все це — ті риси характеру української нації, що допомогли їй вистояти у найстрашніші часи випробувань і лихоліть. Ці моральні святині пронесли українці до сьогоднішнього дня. І мені здається, що саме до нас промовляє Захар Беркут: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
|
Відгуки користувачів: Протистояння добра і зла, честі й безчестя у повісті Івана Франка "Захар Беркут" - Франко Іван
Додати коментар | ↑ на початок |