Політичні лабіринти у творі Джонатана Свіфта "Мандри Лемюеля Гуллівера"
Свіфт застеріг людей, він показав усю гидоту і жах застою, позбавленого ідеалів, повного безглуздого егоїзму життя.
Джонатан Свіфт, будучи священиком, найбільше цікавився політичною і літературною діяльністю, а ірландський народ справедливо називав письменника своїм захисником.
За переконаннями Джонатан Свіфт — просвітитель, тобто людина, яка вірить в розум, необхідність розумного перетворення світу, тому свою літературну діяльність письменник почав з публіцистичних творів на злободенні теми — памфлетів «Казка бочки», «Листи сукнаря» і т д., у яких з особливою гостротою й експресією висміювалися пережитки державного устрою, жорстокість колоніального завоювання Англії на території Ірландії, політична та релігійна війни.
Найбільш придатною зброєю в боротьбі за свободу і щастя народу для Свіфта була сатира — спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому засудженні та висміюванні негативного. Сатира зазвичай спрямована проти негативних соціальних явищ.
Таким якнайкращим сатиричним твором став єдиний роман Свіфта «Подорожі в різні країни світу Лемюеля Гуллівера, спочатку доктора, а потім капітана декількох кораблів». Роман побудований як розповідь про невдалі морські подорожі. Твір складається з чотирьох частин: перша подорож до країни Ліліпутії, друга до країни велетнів, третя на повітряний острів Лапуту, четверта до країни надзвичайних коней, які створили республіку добра. Автор веде свого героя по лабіринтах різних політичних систем, підкреслюючи їх комічну непридатність. Тільки в утопічному товаристві велетнів і доброчесних коней Гуллівер знаходить розумність, відповідність справедливим законам та етичним нормам.
Суспільство коней не витримує суворого випробування, тому що не може перебороти зло, змінити на краще звички низьких істот йеху, зовні так схожих на людей.
У Ліліпутії Гуллівер викриває у правлячих верхів суспільства ненаситне бажання завоювання і поневолення вільних народів. Правлячий апарат Ліліпутії унеможливлює будь-який протест проти дій імператора.
У Лапутії все має виразніший характер: брехлива зовнішність короля і його оточення на повітряному острові повністю відповідає діям уряду, який привів народ до невдоволення. Різко негативно зображені і людиноподібні йеху.
Таке чергування образів має глибокий смисл. Свіфт разом із героєм Гуллівером стверджує, звертаючи увагу читача: зло безупинно збільшується. Бачачи, які йеху жадібні та дурні, Гуллівер відчуває до них ненависть і зневажає їх, але потім, порівнюючи їх із собою та своїми співвітчизниками, жахається і пише книгу, яка повинна показати людям, які вони є насправді.
Але при песимістичному настрої героя Свіфта йому довелося побачити тіні великих предків — Брута, Томаса Мора, — в яких безсмертні традиції тираноборства, велич розуму. Розповідь про повстання населення Ліндаліно, що вирішило повністю змінити державний устрій Бальнібарбі — істотний момент у формуванні ідеалу Свіфта. Це прагнення перетворити світ, в чому, здавалось, повністю втратив віру Гуллівер. Ці епізоди складають несатиричний пласт розповіді, що надає особливе значення роману, де заперечення багатьох проявів суспільної дійсності поєднується з закликом постати проти зла і користі.
На відміну від інших просвітителів, Свіфт не думав, що людина добра за своєю природою. Добро повинне бути завойоване й утверджене. Шлях до нього лежить через боротьбу з несправедливістю. Сама ж форма держави, на думку Свіфта, може бути такою, яку Гуллівер побачив у Бробдингнезі, монархією, і такою, яку вибрали гуїгнми, — республікою. Головне, щоб народ сказав вирішальне слово. Більш чіткої програми Свіфт в умовах свого часу висунути не міг.
Джонатан Свіфт, будучи священиком, найбільше цікавився політичною і літературною діяльністю, а ірландський народ справедливо називав письменника своїм захисником.
За переконаннями Джонатан Свіфт — просвітитель, тобто людина, яка вірить в розум, необхідність розумного перетворення світу, тому свою літературну діяльність письменник почав з публіцистичних творів на злободенні теми — памфлетів «Казка бочки», «Листи сукнаря» і т д., у яких з особливою гостротою й експресією висміювалися пережитки державного устрою, жорстокість колоніального завоювання Англії на території Ірландії, політична та релігійна війни.
Найбільш придатною зброєю в боротьбі за свободу і щастя народу для Свіфта була сатира — спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому засудженні та висміюванні негативного. Сатира зазвичай спрямована проти негативних соціальних явищ.
Таким якнайкращим сатиричним твором став єдиний роман Свіфта «Подорожі в різні країни світу Лемюеля Гуллівера, спочатку доктора, а потім капітана декількох кораблів». Роман побудований як розповідь про невдалі морські подорожі. Твір складається з чотирьох частин: перша подорож до країни Ліліпутії, друга до країни велетнів, третя на повітряний острів Лапуту, четверта до країни надзвичайних коней, які створили республіку добра. Автор веде свого героя по лабіринтах різних політичних систем, підкреслюючи їх комічну непридатність. Тільки в утопічному товаристві велетнів і доброчесних коней Гуллівер знаходить розумність, відповідність справедливим законам та етичним нормам.
Суспільство коней не витримує суворого випробування, тому що не може перебороти зло, змінити на краще звички низьких істот йеху, зовні так схожих на людей.
У Ліліпутії Гуллівер викриває у правлячих верхів суспільства ненаситне бажання завоювання і поневолення вільних народів. Правлячий апарат Ліліпутії унеможливлює будь-який протест проти дій імператора.
У Лапутії все має виразніший характер: брехлива зовнішність короля і його оточення на повітряному острові повністю відповідає діям уряду, який привів народ до невдоволення. Різко негативно зображені і людиноподібні йеху.
Таке чергування образів має глибокий смисл. Свіфт разом із героєм Гуллівером стверджує, звертаючи увагу читача: зло безупинно збільшується. Бачачи, які йеху жадібні та дурні, Гуллівер відчуває до них ненависть і зневажає їх, але потім, порівнюючи їх із собою та своїми співвітчизниками, жахається і пише книгу, яка повинна показати людям, які вони є насправді.
Але при песимістичному настрої героя Свіфта йому довелося побачити тіні великих предків — Брута, Томаса Мора, — в яких безсмертні традиції тираноборства, велич розуму. Розповідь про повстання населення Ліндаліно, що вирішило повністю змінити державний устрій Бальнібарбі — істотний момент у формуванні ідеалу Свіфта. Це прагнення перетворити світ, в чому, здавалось, повністю втратив віру Гуллівер. Ці епізоди складають несатиричний пласт розповіді, що надає особливе значення роману, де заперечення багатьох проявів суспільної дійсності поєднується з закликом постати проти зла і користі.
На відміну від інших просвітителів, Свіфт не думав, що людина добра за своєю природою. Добро повинне бути завойоване й утверджене. Шлях до нього лежить через боротьбу з несправедливістю. Сама ж форма держави, на думку Свіфта, може бути такою, яку Гуллівер побачив у Бробдингнезі, монархією, і такою, яку вибрали гуїгнми, — республікою. Головне, щоб народ сказав вирішальне слово. Більш чіткої програми Свіфт в умовах свого часу висунути не міг.
|
Відгуки користувачів: Політичні лабіринти у творі Джонатана Свіфта "Мандри Лемюеля Гуллівера" - Свифт Джонатан
Додати коментар | ↑ на початок |