Тополя

Росте тополя край дороги «Стан високий, лист широкий...» Хто не йде мимо, той звертає увагу:

«Чумак іде подивиться Та й голову схилить; Чабан вранці з сопілкою Сяде на могилі».

Люди дивуються: чому тополя одна серед поля, хто її посадив? Вигляд самотньої тополі наводить сум на подорожніх.

Автор розповідає трагічну історію. Чорнобрива дівчина полюбила молодого козака, а той пішов на війну, та й загинув.

«Якби знала, що загине,— Була б не пустила».

Ніхто не знає, що йому судилося на віку. А дівочий вік такий короткий: «До полудня, та й зав'яне, Брови полиняють...»

Пригадує дівчина, як ходив до неї козак, як жалів її. Вона його любила та серцем відчувала, що щось має статись:

«Воно чуло недоленьку, А сказать не вміло».

Коли поїхав козак на війну, дівчині й світ білий став не милий. І соловейко не так співає, і сонечко не так світить:

«Без милого батько, мати — Як чужії люде».

Пройшли роки, а хлопець не повертався. Дівчина з туги марніла, а мати потай домовлялася видати її заміж за іншого, «за старого, багатого». Дівчина йде до знахарки, щоб дізнатися про свою долю. Та дає їй зілля й посилає до криниці, де й відбувається чарування:

«Зілля дива наробило — Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари».

Тарас Шевченко
Тополь (скорочено)