Сонет 312 ("Ні зоряних небес мандрівні хори..." з "Книги пісень")

Ні зоряних небес мандрівні хори,
Ні вітрокрилі в морі байдаки,
Ні в полі збройних лицарів полки,
Ні звіра красного глибокі нори,
Ні вісті, що приходять через море,
Ні строф любовних точені рядки,
Ні в ароматах свіжої луки
Співання дам, що тішать наші зори, —
Ніщо мого вже серця не торкне:
Свій день і сонце втратило, трудне.
I все для нього мороком укрите.
Журбою стали довгі дні мої:
Я кличу смерть, бо прагну ту зустріти,
Що був би краще не стрівав її.

Франческо Петрарка
Сонет 312 ("Ни звездных небес странствующие хоры ..." из "Книги песен ") (скорочено)