Наші далекі предки жили в мирі та злагоді з природою, яку по-справжньому і обожнювали, і боялися. Тому і наділяли явища природи людськими рисами: розумом, добротою, злом, підступністю. Грози та битви - грізний бог - так можна назвати Перуна, бога блискавки, грому та дощу. Його видимими земними символами вважали кремезний дуб, червону калину, вепра та півня-будимира, що проганяв нечисту силу темряви та пробуджував сонну природу. Сварог був богом небесного вогню. Він "подарував" землеробам ковальське знаряддя, "навчив" їх розпікати в горнилі залізо та кувати з нього зброю.

Освячення й боготворіння Сонця зливалося з пошануванням Дажбога, сина Сварога. Великої честі заслуговувала людина, яку порівнювали з сонцем. Коли ми щедруємо на старий Новий рік, 13 січня, то співаємо: "Ясне сонечко - то господиня, ясен місяць - то господар, ясні зірки - то його дітки". Богом живої природи був Ярило, кохання - Лада, що й досі у слові "лад" уособлює злагоду і мир між людьми.