Я часто чув вислови: "Не посором свого iменi", "Гiдно збережи своє iм'я", "Щоб i пляма на твоє iм'я не впала". Чув, та нiколи не звертав уваги на глибину їх змiсту. Але ось одного разу почув сказане на адресу знайомого: "Вiн дорожить сiмейним iменем", i менi вiдкрилася споконвiчна мудрiсть: найдорожче у людини - iм'я як синонiм честi, як твоє духовне єство, твоя святиня.

Скiльки людина iснує як цивiлiзована особистiсть, стiльки, мабуть, iснує i поняття честi. Це вона, честь, не дозволяла коритися ворогам, уникати полону, вiддаючи перевагу смертi. Це за честь рiдної України боролися її сини пiд час татаро-монгольської навали. Це честь свого поневоленого народу вiдстоювали запорозькi козаки у визвольнiй вiйнi 1648-1654 рокiв, молодi українцi, загиблi пiд Крутами 1918 року, тисячi українцiв - воїнiв Великої Вiтчизняної вiйни. Я думаю, що поруч з безмежною любов'ю до рiдної землi в їхнiх серцях сяяло гасло честi, суто особистої та загальнонародної.

Що ж таке честь? Я її розумiю як усвiдомлену власну гiднiсть (i не тiльки власну), що викликає повагу з боку iнших, бажання наслiдувати та йти за тобою. Я думаю, що недарма поняття честi людини стоїть поруч з її iм'ям, бо власне iм'я - це те, що видiляє людину серед iнших, iндивiдуалiзує її. Дитина народилася - i їй дається iм'я; вона дорослiшає, починає розумiти, що всi її вчинки називаються саме її iм'ям, тому вона повинна вiдповiдати за них особисто. А вiдповiдати за свої вчинки - значить весь час жити за нормами загальнолюдської моралi, що з дiдiв-прадiдiв через поколiння дiйшла до тебе. Я впевнений, що лише тодi людина живе по честi, коли весь час, кожної хвилини свого життя, у кожному вчинку керується чесними правилами загального буття.

Але можна мiркувати i так: це менi не пiдходить, а ось це для мене краще, а тут я так хочу зробити - i не iнакше! Я розумiю, що всi ми - люди i у всiх є свої бажання та уподобання, якi iнодi беруть верх над розумними законами моралi. Та дiйсно: кожен з нас - особистiсть, людина, що живе серед таких же людей, тому не зважати на них не можна. I як ти будеш поводитися, така тобi буде i честь! Так твоя власна честь, твоє чесне життя неодмiнно породжує повагу i честь до себе з боку iнших.

Недарма в народi вважається, що зберегти честь - це зберегти життя, бо, загубивши її, ти губиш своє iм'я, а значить, i ту суто особисту суть, що народилася разом з тобою.

Ось чому i честь батькiвщини, i честь народу я ототожнюю з їх життям, з можливiстю жити у щасливих i гiдних умовах. Я думаю, що це не тiльки моя позицiя i моя формула буття. Так мiркували, мiркують i, впевнений, мiркуватимуть тисячi моїх спiввiтчизникiв, чиї серця сповненi любовi до рiдної землi, кому не байдужа її доля.

Ми повиннi жити чесно, гiдно i красиво, пам'ятаючи своє iм'я, не заплямовуючи його нi брудними думками, анi поганими вчинками. Тiльки так ми збережемо святу честь нашої України, яку заповiли нам пращури. I тiльки тодi не буде нам соромно перед нащадками, що, впевнений, будуть набагато розумнiшими i кращими за нас.