Якщо сучасна людина знає легенди та історію народів, які давно щезли, їх закони, філософію та науку, якщо твори античних письменників дійшли до нащадків та стали початком, витоком європейських літератур, то відбулося це тільки тому, що слово усне перетворилося на Письменне Слово. Воно викарбувало людську пам'ять і пронесло те, що пам'ять зберегла, крізь час.

Пожежі та потопи, землетруси та війни, виверження вулканів, які поглинули міста та квітнучі провінції, зміна формацій і релігій, нашестя варварів, релігійний та політичний фанатизм винищували книгу. Але знищити її не змогли.

Значить, є у книзі те, що не дає їй загинути, є та магічна сила слова, яка переживає тисячоліття.

Про це замислювались та писали у всі часи. Це і зараз цікавить і письменників, і читачів.

Сократ був проти Записаного Слова, але ніколи не дійшли б до нас думки Сократа, якби їх не записали його учні. «Ліками від людської немочі» назвав письменник Іоанн Солсберійський багато століть потому книги.

За більш ніж дві тисячі років, які пройшли з часів Сократа та Платона до наших днів, від рукописних сувоїв до напечатаних у друкарні книжок, змінювалось, звісно, і ставлення до книги, розуміння її місця у житті, її соціальної, духовної, естетичної та філософської ролі.

Воно й не могло бути однаковим, наприклад у Афінах за часів Платона, де, хоча й було багато освічених людей, які зналися на науці та мистецтві, основною формою здобуття знань було усне спілкування, та в елінистичну епоху, коли книга стала необхідним джерелом здобуття знань про світ, який розширився (проникнення греків далеко на Схід). Ця історична потреба у книзі і породила безліч книг. Виникли неперевершені центри науки та культури— Александрійська та Пергамська бібліотеки. Александрія стала науковим та видавничим центром, де книгу досліджували, вивчали, звідки переписані книги розповсюдились усім цивілізованим світом.

У Даньому Римі, наприклад, у II—І століття до н.е. книгозбирання було розповсюдженим захопленням, у самому Римі та в інших містах з'явилась безліч бібліотек {власних та публічних), у часи ж раннього середньовіччя християнство знищувало античну літературу як «язичницьку». Але для письменників, які жили у різні часи, книга завжди була мудрістю людства, літописом цивілізації, вона увічнювала діяння людей, давала нащадкам знання та художній досвід попередніх поколінь.

Книги — кораблі думки, які мандрують хвилями часу і бережно несуть свій дорогоцінний вантаж від покоління до покоління. (Ф. Бекон)

Книги з давніх-давен і до сьогодні дарують безліч прекрасних вражень справжнім поціновувачам, але існують люди, для яких книжки — це тільки красиві палітурки, які прикрашають оселю. Петрарка вважав збирання книжок «не заради їх справжньої цінності, а заради корисливості» за небезпечне лихо.

Книга — це невичерпне багатство, вона допомагає наочно уявити собі живий світ людей, які жили тисячу або дві тисячі років тому, світ дуже далекий, але, водночас, у чомусь і близький нам духовно.