Однією з найопукліших особливостей багрянівських текстів є образ українського героя, котрий зазвичай є центральним персонажем даного твору. Головною причиною культивування образу сильної особистості вважаємо історіософські пошуки письменника. Потоптання національної революції, знищення творчої еліти революційного покоління, поразка Повстанської армії в Другій світовій війні ставить Багряного перед проблемою "неісторичності" своєї нації, її керованості обставинами. Автор наголошує, що історію творять особливі люди разом із своїм народом - вихідці з мас, розвинуті, себе-створені, кращі його представники, які через всебічне інтелектуальне, національне, фізичне самовдосконалення є творцями ідей (від політичних до релігійних).

Сильні, непересічні особистості відрізняються надлюдськими рисами: феноменальним ресурсом організму і всебічною обдарованістю - пам'яттю, інтелектом, моральною твердістю. Цей образ наближається до романтичного поняття генія або героя: "Що значить неможливо? Як не існувало й поняття не вмію. Він з школярських років полюбив англійську, кимсь розказану йому, відповідь на запитання - чи вмієте грати на роялі? - не пробував, може, й умію".

У поемі "Скелька" кріпак-заколотник Данило демонструє мужність, хитрість, організаторські здібності; риси характеру Ольги ("Розгром") - моральний максималізм, сміливість, незалежність мислення й дій; у тексті "Людина біжить над прірвою" український Мересьєв - Максим Колот - кілька тижнів без їжі йде по снігу майже босоніж, отримує духовну перемогу над усіма мучителями; в "Саду Гетсиманському" Андрій Чумак проявляє нереальну витривалість у в'язниці; протагоніста сатиричної поеми "Антон Біда - Герой труда" характеризує велич прощення ворогів. Героїв Багряного бояться їхні слідчі й охоронці - Многогрішного ("Тигролови") - Медвин, Чумака - Сергеев і наглядачі, Сміяна ("Маруся Богуславка") - Сазонов.

Початок XX століття ознаменувався розвитком технології, революційним рухом у багатьох країнах, "сп'янінням" від глибини суспільних і світоглядних перетворень. У зв'язку з цим з неменшою гостротою стояла проблема лідерства, гідного проводу для української республіки. Багряний вірить у здатність людей, а не економічних чинників, впливати на хід історії. Сильні, сміливі особистості є "обранцями" Бога, з ними завжди благословення, сприяння, усмішка долі.

У "Тигроловах" ця ідея виражена в низці прислів'їв, які прославляють ризик і силу: "Сміливі завжди мають щастя"; "Бог не без милості, козак не без щастя". Саме "сміливі" є елітою, справжньою аристократією. Належність героїв Багряного до нової аристократії також базується на твердості їхніх переконань, оптимістичному настрої, видатних особистих якостях. Принципові тенденції побудови такого образу наявні вже в ранній поемі "Скелька". У центрі всіх художніх колізій - лідер, якого відрізняє непересічна вдача і зв'язок із традицією - він нащадок старої еліти:

Данило був так ніби отаман;
Хоч молодий, але розумний, смілий. (...)
Він виглядить, як справжній син козачий. (...)
Так часто марив він серед липкої мли -
Як встане слава, й бій кривавий гряне,
І блисне меч...
Гей, сили в нім гули, -
Недаром же батьки колись були
У Гадяцькому полку чотарями.

У зрілій творчості письменника схема центрального персонажа лишається майже без змін. Неоаристократ Андрій Чумак із "Саду Гётсиманського" підтримує свій безумовний авторитет перевагою над охоронцями і енкаведистами та глибиною впливу на людей.

Надлюдська природа нової раси панів проявляється в перемозі над світом природи ("Тигролови"), власними ілюзіями ("Огненне холо"), а також у перемозі над іншими націями: росіянами ("Тигролови" і "Сад Гетсиманський"), італійцями ("Людина біжить над прірвою") й німцями ("Розгром", "Огненне коло").

Попри всю неоднозначність багрянівської версії українських провідників, вона може прислужитися при створенні національної аристократії, без якої неможливі розбудова й збереження вітчизняної культури.