Хвилюванню моєму немає меж, адже сьогодні я чекаю на зустріч з видатним римським поетом Вергілієм!

А ось і він. Я побачив його таким, як описав поета Светоній: високий на зріст, чорнявий, він був скоріш схожий на селянина, ніж на людину з вищого кола, улюбленця імператора.

Вергілій привітно посміхнувся, ми познайомилися, зав'язалася бесіда. Неголосно поет поділився спогадами про своє дитинство, про навчання, про заняття філософією, медициною. Така освіта давала змогу юнаку стати оратором, та, як згадував поет, не став ним - він дуже повільно розмовляв, був сором'язливим. Та мені хотілося дізнатися у поета про його головного наставника - Октавіана.

Коли поет почув моє запитання, він сказав:

- Можливо, мені важко бути об'єктивним щодо мого імператора, але я впевнений: він першим зрозумів, що політику війн треба змінювати, що краще діяти пряником, ніж батогом. І він розпочинає боротися за духовне відродження народу.

- Саме тому він ставить на службу державі мистецтво?

- Так, і перш за все літературу - він робить її часткою державної ідеології.

- Недарма І століття пізніше назвуть "золотою добою" римської літератури. Вона підтримується імператором, розквітає.

Вергілій зацікавився цим фактом, почав розпитувати про просто фантастичне для нього XXI століття. Я знову звернувся до шанованого поета:

- Нащадки знають Вас як автора славетної "Енеїди", але у всіх шкільних підручниках розповідається, що перший літературний успіх принесли Вам твори "Буколіки" та "Георгіки", які прославляли мирну селянську працю. Чому вибір впав саме на ці теми?

- По-перше, я служив Октавіану, який закликав перекувати мечі на орала. А по-друге я народився в селянській родині, знав ціну важкій праці на землі, але й знав радість мирної праці. Саме цьому присвячені мої "Буколіки".

- А Ваші "Георгіки", як стверджують сучасні спеціалісти, можна було б використовувати як агрономічний довідник! Коли сіяти, як доглядати, навіть розділ про бджолярство є!

- Так, я був непоганим пасічником!

- До речі, ця поема показала і поету, і читачам, чого він вартий і підвела до найголовнішої праці - "Енеїди".

Поет задумливо всміхається, згадуючи ті часи... Я не наважуюсь перервати його мовчання. А він з посмішкою говорить:

- Так, "Енеїда" - це моя лебедина пісня...

- Ви знаєте, мене як читача вразило досить рідкісне явище для літератури, коли поєднується заохочення зверху і душевні схильності автора.

- Хоч вірте, хоч не вірте, а я був щасливий, коли описував мандри Енея - сина Венери і Анхіза!

- Не секрет, що Ваша "Енеїда" - то римський варіант "Іліади" і "Одіссеї" Гомера.

- Так, я хотів створити героя, але римського героя.

- Можливо, саме тому у Енея ми не зустрічаємо героїчних рис. Основа його особистості - благочестя, покірність долі. Він не жорстокий, не злий, він більш людяний, ніж героїчний. Дуже часто Еней плаче, співчуває іншим. Коли в останньому двобої Турн просить Енея пробачити його, син Анхіза майже готовий до цього. Та раптом погляд падає на плече Турна, а там зав'язана стрічка вбитого Палланта. Гнів переповнює Енея, і він - фатальний для Турна. Ось таким побачило людство героя Вергілія. Цікаво, а як ставився до нього Август?

- Я особисто читав імператору окремі книги "Енеїди" - 4 і 6. Йому подобалося. Я був щасливим.

Вергілій знов посміхнувся, взяв в руки палицю. Я також встав, подякував поету за діалог і відчув, що я - також щасливий! Адже мені вдалося взяти інтерв'ю у видатного Вергілія!

Поет пішов, я ще довго дивився йому вслід, і Чомусь згадалося: а свою "Енеїду" Вергілій заповідав знищити, вважаючи її незавершеною...