Людино! Ти прийшла у цей свiт, виконуючи волю Всевишнього. За своїм взiрцем i схожим до себе сотворив вiн тебе. Вiн надiлив тебе своїми рисами, вклав у твою голову розум, щоб ти пiзнавала свiт. I як люблячий батько простив тобi, коли ти ослухалася його настанов в Едемському саду. Людино, Божа любов до тебе була безмежною, всеосяжною. Та чи ти оцiнила велич цiєї любовi?

Твiй бунтарський дух Творець усмиряв як мiг, посилаючи рiзнi випробування, а далi вiдпустив у свiт, знаючи, що все життя ти будеш боротися не тiльки за своє життя i те, що це життя наповнює, але будеш боротися i сама з собою. Але найцiннiший дар ти мала вiд народження - любов, у цьому ти схожа до Творця. Та не всi прийняли цей неоцiненний дар.

Людино злостива, що тобi дало життя в злобi твоїй? Ти нищила все навколо, цiлi народи посилала на вiрну погибель, не жалiла нi старих, нi жiнок, нi дiтей. Молитви до Всевишнього i прокльони на твою голову здiймалися до небес i, здавалося, що небесна твердь запломенiє вiд гнiву народного. Жодна сльозинка у жалобi не впала на твою могилу, коли тебе не стало.

Людино горда, а чим ти уславила свiй життєвий шлях? Через свою гординю аби досягти милостi сильних свiту цього ти переступала через кохану людину, сiм'ю, власних дiтей, зрiкаючись батькiв i власних поглядiв, щоб ще раз вiдчути, що сильним ти потрiбна. Але ти була потрiбна доти, доки були сили, а не стало їх - нiкому було й кухлика води подати в немочi твоїй. Чого варте було життя твоє?

Людино розумна, ти озброювала свiй мозок знаннями, ти поставила собi на службу рiзнi науки, розвивала iншi. Ти була в неймовiрному захопленнi вiд своїх нових вiдкриттiв. Але довколишнього свiту ти не помiчала, а якщо й помiчала, то тiльки з єдиною метою: а чи не криється тут ще якесь вiдкриття? Тобi непомiтнi були нi бiль, нi страждання близьких людей, тим паче горе iнших. Ти нiколи не ставила собi питання, а як же твої вiдкриття використовуються? Нi, ти милувалася атомним грибом пiсля випробування бомби i тобi було байдуже, що цей гриб може вирости серед великого мiста, де маленькi дiтки граються в парку. Це для тебе було неважливо. I чи запитала ти себе перед смертю: заради чого я жила?

Людино любляча, тобi мiй уклiн, бо тiльки ти змогла зберегти цей свiт. До тебе горнулося все добре на цiй землi. До тебе йшли навiть злостивцi, аби почути, що життя чогось варте, якщо людина витре хоч одну сльозу дитинi i дасть їй шматочок хлiба. Ти була сама оточена любов'ю своєї сiм'ї, своїх дiтей. Заради них i заради iнших ти йшла, повторюючи життя Сина Божого, на Соловки, в Сибiр, приймала смерть вiд катiв, але не зрадила любовi. I саме любов зберегла в покорi злостивцiв, приборкала гордощi й зарозумiлiсть iнших, хто не сповiдував любовi.

Людино, пам'ятай, що ми народжуємося з любовi, приходимо в цей свiт з любов'ю. Саме вона тримає свiт, саме їй ми поклоняємось, творячи молитву до Всевишнього. Будь вiдповiдальною за свою велику мiсiю: зберегти цей свiт в любовi вiд руйнацiї заради величi людини, а величною людина стає в каяттi i бажаннi створити щось добре для iнших.