Іван Франко — визначний письменник, великий Каменяр, творчість якого становить цілу епоху в розвитку національної культури XIX—XX століття.

Народився І. Франко у 1856 році в родині сільського коваля. Вогонь кузні свого батька він зберіг на все життя. Тяжка доля судилася йому. Жахи тюрми, переслідування, приниження. І як наслідок — зачинені двері переляканих обивателів, розлука з коханою Ольгою Рошкевич. Та ніщо не зломило митця. Він пов'язав свою долю з робочим людом, боровся проти неправди і соціальної несправедливості, активно пропагував революційні ідеї, закликав до боротьби.

Особливо складним для Франка був 1880 рік. Взимку він «...мерз, не маючи ні вбрання, ні хати, ні нічого...» Рятуючись від голоду, їде до Коломиї, щоб підготовкою учня до вступу в університет заробити грошей на прожиття. Та дорогою його було заарештовано і кинуто до коломийської в'язниці. Там тримали його в найтяжчих умовах, у найсуворішому режимі. Але в ув'язненні митець пише. Його тюремним поезіям притаманні оптимізм, незламність, громадянський пафос. Саме в коломийській тюрмі написав Франко поезію «Гімн» — програмний твір усієї творчості. Всупереч несприятливим умовам поет багато працює, видає збірки поезій, створює значні літературознавчі й фольклористичні праці.

Слушною є думка франкознавця П. Колесника: «Він був поетом у всьому: в громадських ідеалах і щоденній практичній роботі, в ліричних зізнаннях душі і вчених архівних розшуках».

Поезія Івана Франка вчить патріотизму, закликає любити рідний край, свою мову і культуру, надихає на боротьбу і сподівання кращого майбуття. Він завжди думав про свій народ, ні на мить не забував, що його матір'ю є Україна.

У вірші «Каменярі» Іван Франко створив образ борця, що розбивав скелю неправди і зла, і сам став Каменярем. На Личаківському кладовищі у Львові, на могилі письменника, височить єдиний у своєму роді пам'ятник: каменяр розбиває молотом гранітну скелю.

До Франкового слова уважно прислуховуються і зараз. Там, де борються за здійснення високих ідеалів Каменяра, і там, де ті ідеали завойовано. Та особливо голосно лунає Франкове слово на його рідній землі.

Під небом миру в сонцем даль залиту
звучить хода весела і дзвінка...
У нашім серці буде вічно жити
ім'я безсмертне рідного Франка.