1908 рік — час найбільшого розгулу реакції. Щоденні сумні звістки разом із тяжкою працею і матеріальними нестатками підривали здоров'я М. Коцюбинського. «Тепер ледве волочу ноги, нерви зіпсовані вкрай», — скаржився він у багатьох листах. Письменник прагнув самотності і відпочинку. Все це він знайшов у маєтку давнього знайомого Євгена Чикаленка, який запросив митця.

Спочатку природа викликає у нього майже відразу, бо дуже вже стомився письменник. Він бореться з цією утомою, щоб знову взятися за улюблену справу. За кілька днів до від'їзду з Кононівки він починає писати «Intermezzo»: «...цілий ранок сидів на човні у болоті, серед комишів, робив студію».

«Intermezzo» — це відповідь тим, хто прагнув позбавити літературу її великої суспільно-виховної сили. Заголовком твору стала назва невеликого музичного твору, що виконувався оркестром між частинами опери. У Коцюбинського інтермеццо — це перерва, перепочинок. Ліричний герой, залишивши місто, хоче відпочити серед природи.

Але й тут суспільно-громадські питання не залишають його. Він бачить село, де розлогими ланами володіють пани, а мізерними клаптиками — селяни. Ліричний герой страждає разом із народом. Його боляче вражає розповідь селянина про голодних дітей, про бажання забрати свою землю, за проведений у в'язниці рік.

Ця розповідь наповнює душу героя обуренням, він не може більше знаходитися тут у самоті, а повертається в місто до активної боротьби. «Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає...», — говорить герой. Тож природа дала йому перепочинок, звільнила від утоми, дала відчути нерозривний зв'язок з народом, з його муками і стражданнями.

«В «Intermezzo» письменник з усією рішучістю і послідовністю виступив проти реакційних буржуазних теорій про «незалежність» митця від суспільства, — писав Л. Новиченко. — Для чесного митця неможлива втеча від суспільних справ, від визвольної боротьби, — говорив кожним рядком свого твору великий народний письменник».