Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) був завзятим мисливцем i рибалкою, але на полювання вiн збирався iз дивним девiзом: хай живуть зайцi! Павло Михайлович, пройшовши пекло десятирiчного заслання, вирушав на полювання з єдиною метою - помилуватися густими лiсами, зеленими луками, запашними сiнокосами, бездонно-спокiйними озерами, бузковими надвечiр'ями, срiблястими нiчними росами, нiжно-рожевими свiтанками. Своє найвище захоплення красою природи "поет полювання" передає у "Вiдкриттi охоти", у "Мисливствi" та iнших гуморесках. Цi маленькi шедеври вражають органiчним злиттям двох граней характеру письменника - гумору i лiрики.

У "Мисливських усмiшках" Остап Вишня любовно створює високохудожнi картини рiдної природи, виражає щире захоплення нею, розкриває її могутнiсть i красу. Згадайте прекрасний лiричний вiдступ у гуморесцi "Заєць". Кожне дерево в Остапа Вишнi одухотворене, надiлене рисами i почуттями живої людини. Вихопленi з природи "мисливськi" картини Остапа Вишнi буквально "пахнуть". Задушевного лiризму пейзажам надають вмонтованi в художню тканину фрагменти з народних пiсень.

Ось запис iз щоденника Остапа Вишнi за 23 грудня 1951 р.: "Були на полюваннi. Не вбили i не застрелили нiчого. Для мене це - типове явище. Коли я приходжу, як завжди, додому "попом", без нiчого, - усi спокiйнi. Усi: жона, донька, зять i навiть онучок, Павлушка.

I от одного разу я приношу зайця. Факт! Цiла трагедiя. Як? Дiд убив зайця? Не може бути! I пiшло! Дружина з кимось говорить по телефону: "А ви знаєте- у нас заєць!" - "Ну?" - "Факт: Павло Михайлович принiс. (Принiс!) I от я мучусь уже тиждень: хто вбив того зайця?"

Ще запис (1952 р.): "Їздили полювати. Це - не вперше i не востаннє. Нiчого! I як радiсно, що я нiчого не вбив! I як радiсно буде, що я нiчого не вб'ю. Одне тiльки: Павлуша, онук, чекає вiд дiда зайця. А дiд - без зайця та й без зайця. Перед онуком незручно".

Остап Вишня надзвичайно любив природу, лiси, поля, рiчки, чарiвнi краєвиди українського лiсостепу. З батькiвською турботою ставився до звiрiв i птахiв. Тому так подобалося йому ходити на полювання, де вiдпочивав душею, заспокоювався вiд мiської метушнi. Особливо часто полював разом iз Максимом Рильським, особливо в останнi роки життя.

Остап Вишня постiйно писав усмiшки про мисливцiв i рибалок. 1958 року вийшло найповнiше видання цього циклу пiд назвою "Мисливськi усмiшки". Схоже, що це була одна з його найулюбленiших тем. Не тiльки тому, що сам був мисливцем i рибалкою. У таких усмiшках не було необхiдностi кривити душею: показувати прогресивний поступ нового життя чи передавати всенародне пiднесення вiд соцiалiстичного будiвництва.

"Мисливськi усмiшки" - явище в українськiй лiтературi майже унiкальне. Цей синтез народного анекдоту i пейзажної лiрики i сьогоднi збирає чимале коло читачiв.