Французького поета Шарля Бодлера можна вважати романтиком життя. Тогочасна Франція здавалась йому нудним порожнім царством буржуа. Це поняття означало для поета не класову, а духовну категорію. Бодлер прагне змінити світ.

Збірка поезій "Квіти зла" - це духовні пошуки сучасної людини. Світ постає в образі моря. Зображуючи дійсність як "море засмічених улиць міських", поет серцем лине до іншого моря - "де сяйва багато". Не приймаючи прозаїчності буденного життя, він прагне повернути той загублений рай (ідеальний світ), в якому творець жив у дитинстві:

Мій раю зелений, кохання дитяче
Квітки й поцілунки, забави й пісні,
І скрипка, що в сутінні тужить і плаче...

А може, рай-ідеал - десь у далеких екзотичних країнах. А ось як у поезії "Подорож" Бодлер змальовує дійсність. Це і тиран, і народ, "закоханий у панівний батіг", декілька релігій, "що пнуться до небес і всі простерті ниць", "усе наркозне зілля", "що світу нашого докладний інвентар". І поет робить висновок:

Цей світ, затиснутий у тоскні береги,
Являє образ наш - сьогодні, завтра, завше.
Оазиси жахів серед пустель нудьги.

Поезія "Подорож" - це своєрідна духовна подорож людства до безодні, від якої не може врятувати "жменька мудреців", що "одбігли Долею гуртованих отар".

Але, "блукаючи духом по місцині суворій", поет зустрічає "раненого лебедя ("Лебідь"), що утік із клітки. Це величний "вигнанець-страдник", який мріє "про чисту гладь ставів". Це сам поет, що прагне ідеалу. У поезії "Альбатрос" він постає в образі повітряного мандрівника - альбатроса. "Юрба несамовита" - це дійсність, і велетенський птах-поет може жити тільки "серед хмар".

Отже, у своїх віршах Бодлер протиставляє дійсність ідеалу, визнає велику місію поета - врятувати світ своїм стражданням і величчю душі. Але неможливість досягти ідеалу на землі викликає в поета розчарування, і він впадає у відчай. Звідси також розуміння призначення поезії як засобу вирощування квітів (тобто Прекрасного) зі зла, а також його чорна меланхолія і тотальний нігілізм. Поет не тільки не звертався до Бога за допомогою - він демонстративно нехтує ним і схиляється перед Сатаною. Водночас деякі риси стилю Бодлера суперечать романтизмові: ретельно виважена композиція і бездоганна форма поезії. Не сприймає поет і романтичного розуміння природи як джерела оновлення почуттів або засобу захисту від цивілізації. Природа постає у Бодлера ворогом людини. Він шукає натхнення в "іншій природі" - штучній: у витворах мистецтва і людської праці.