Французький поет Гійом Аполлінер, творчість якого нині стала класикою, жив на межі дев’ятнадцятого, «залізного» століття (за словами О. Блока), і століття двадцятого, насиченого катастрофами і війнами. Вірші Гійома Аполлінера являють собою дивне поєднання емоційного ліризму і внутрішньої трагічності. Аполлінер - один із перших поетів, котрий заторкнув у своїх творах найзвичайнісінькі, на перший погляд, теми і порушив проблеми нового часу. «Складність» аполлінерівської творчості пояснюється не замуреням у туман дійсності, а навпаки - тісним зв’язком із навколишнім, прагненням реагувати на мінливе життя межі століть.

У віршах «Міст Мірабо» та «Зарізана голубка і водограй» поет звертається до теми людини і її буття у сучасному світі. У першому творі - це зображення внутрішнього світу людини, її відчуття невмолимого плину часу, і водночас - неугасної надії на вічність кохання, навіть якщо це кохання - спогад. Тема пам’яті звучить і у вірші «Зарізана голубка й водограй», але вже не в мінорі, з трагічним забарвленням. Поет згадує своїх друзів і подруг, життя яких забрала війна. Устрашній дійсності війни людина залишається самотньою перед бездонним «кривавим морем», і єдине, що може підтримати її - вічна пам’ять про близьких людей. Море перетворюється на нетлінний фонтан пам’яті. Книга Аполлінера «Алкогом» була опублікована у 1913 році після тривалого періоду мовчання поета й об’єднує твори 1898-1913 років. Спочатку Аполлінер замислював свою збірку як «революційний календар у віршах», але цей задум не був втілений. Проте назва книги нагадує про те, що життя ХХ століття, сповненого революціями і війнами, пекуче, як напій вогненного змія.

Поезія «Міст Мірабо», написана приблизно у 1912 році,- одна із знакових у збірці. У цьому вірші яскраво виявилося ліричне начало: твір оповідає нам про кохання, яке йде безповоротно, як Сена під паризькими мостами, а також про кохання і надію, що так само безмежні і непоборні, як бурхливі води Сени. У «Мості Мірабо» прості слова й образи в єдності з непристойним ритмом, що нагадує ритм народних пісень, справляють потужний ліричний вплив. У цьому вірші Аполлінер сприйняв і передав сам дух народних пісень, котрий виявився і в образах, і в поетиці, і в композиції твору. Так, повторювані рядки в поезії нагадують приспів у фольклорній пісні:

Хай б’є годинник ніч настає Минають дні, а я ще є

Образ над рікою ненастанно плинного часу, що забирає і радості, і печалі, протиставляється іншому образові - образу сплетених рук, моста кохання над вічністю:

Рука в руці постіймо очі в очі
Під мостом рук
Вода тече хлюпоче
Од вічних поглядів спочити хоче

Хоча ліричний герой вірша самотній, його пам’ять про кохання стає джерелом життя і надії:

Любов сплива як та вода бігуча
Любов сплива
Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча

Друга велика поетична збірка Аполлінера - «Каліграми. Вірші Миру і Війни». Переважна частина віршів, що увійшли до збірки, була написана під час війни, тому поет назвав свій витвір «книгою воєнного часу». Частина віршів збірки була набрана у вигляді «каліграм», тобто так, щоб їх текст утворював малюнок-будинок, зірку, скісні лінії дощу… «Каліграми» (чи «ідеограми») добре «вписувалися» у вірш-плакат, як, наприклад, антивоєнна поезія «Зарізана голубка і водограй». Потужні струмені фонтана, зображені і поетично, і графічно, символізують скорботу за друзями, які гинуть на фронті, і фонтан крові, що проливається на війні. Як скорботний фонтан, «спогади в небо летять», імена загиблих друзів чути у плюскоті води. Дівчата-голубки теж знищені війною - і лише у пам’яті поета залишились їх «ніжні образи»… Але в каліграмі Аполлінера голубка усе ж злітає у височінь над фонтаном жалоби, над морем крові і сліз. «Зарізана голубка» Аполлінера стала прототипом голубки Пікассо, який створив образ-символ миру.

Вірш «Міст Мірабо» та «Зарізана голубка й водограй» - це не просто поетичні спогади, а данина вічній пам’яті, яка може зберегти людське в людині, незважаючи на її самотність у страшній дійсності. Пам’ять про коханих і друзів протистоїть і нестримному часу, і всім руйнівним силам, що прагнуть розірвати зв’язки людини зі світом. Незважаючи на відлуння печалі і світової скорботи, поезії Аполліне-ра пройняті вірою у світле, незаймане, вічне…