Творчість Григорія Косинки (справжнє прізвище — Стрілець) повертається до нас з порога смерті. Життя письменника обірвалось трагічно: він був страчений за хибним звинуваченням у приналежності до групи терористів. Та справжньою причиною загибелі був його письменницький талант, його твори, в яких він не ідеалізував більшовицькі будні, а правдиво розповів про життя України після 1917 року.

Григорій Косинка залишив нам невелику спадщину: прозові твори, написані в основному в жанрі новели. Його називали, як і Василя» Стефаника, майстром української новели, продовжувачем кращих традицій класичної новели. Тонкий психолог, життєлюб, людинолюб, він був письменником самобутнього характеру, який особливо яскраво спалахнув у останні дні жовтня 1919 року, коли одна за одною були написані й опубліковані чотири його новели: «В хаті Штурми», «Сходка», «Передсвітом», «На золотих богів».

Коли починалася творчість Григорія Косинки, всюди гриміли гармати і в землю лягали лиш перші зерна нового, радянського життя. Нелегко було судити за тими першими зернами про якість майбутніх сходів. Адже перед очима часом зринали такі картини, від яких і душа терпла, і в голові туманилось. Ось рядки з новели «Троєкутний бій»:

«На вулиці шматок людського м’яса і дві невеликі калюжі крові.
— Шагом — марш!
Хтось посміхнувся, і шматок м’яса, як стара підошва, притрушена сірим пилом, відлетів у колію.
— Геть український прапор! Німецька видумка!
— Російська добровільна.
— Не треба нам царського прапора!
— Рви його, чорна сотня…»

Досить влучно про цей період сказав П. Г. Тичина: …були такі, що тікали В печери, озера, ліси.— Що ти за сила єси? — питали… Г. Косинка не втікав. Розбуджений революцією, він вбирав кожний мент швидкоплинної дійсності і творив її портрет. З-під пера письменника з’являються все нові й нові новели. Схвильовані, напружені і трепетні, як саме життя.

Справжнє визнання до письменника прийшло в 1922 році, коли побачила світ перша книжка новел «На золотих богів». Твори, що ввійшли до книги, неоднакові за своєю художньо-тематичною вартістю. Справжніми шедеврами літературна критика назвала три новели: «На золотих богів». «В хаті Штурми», «Сходка». У них чути плач і нарікання на долю: вони сповнені руху до червоної стежки революції і боротьби «за кров братів і волю нашу», за погорілі села й наділену революцією землю.

Книга «На золотих богів» — яскравий зразок імпресіоністських І творів. , У них немає сюжету, розповідь — фрагментальна: композиція відсутня: чітко виражена гра кольорів (здебільшого червоного й чорного).

Косинка завжди прагнув до неповторності. Про його намагання не дублювати себе, а показувати всю розмаїтість пореволюційного життя, людських взаємин і характерів свідчить твір «Мати». Головна дійова особа новели — селянський син Андрій, але центральною постаттю, яка здіймається, справді височіє над твором, є його безіменна мати. її образ сприймається через призму почуттів Андрія як символ материнства, уособлення всіх людських страждань, найбільше яких завжди випадало на долю матерів. Про це напише пізніше в своєму «Щоденнику» другий неперевершений майстер української літератури О. Довженко.

У 1926 році Г. Косинка опублікував новелу «Політика». Вона була етапною в творчості письменника другої половини XIX століття і виділялася з-поміж інших новел глибинним осмисленням революційної дійсності, показником ДУ ховного зростання людини. Мусій Швачка — завзятий організатор політичного життя на селі. Він принциповий, ненавидить куркульство.

Письменник досить переконливо показує психологічну мотивацію його зв’язків з народом. Він вірить народу і хоче йому допомогти. У зіткненні з багатіями Мусій не розгубився, не поступився жодним переконанням. Вороги вхопилися за ножі, він вийняв браунінг… Пролилася кров. В основі новели «Політика»— земля. Григорій Косинка в художньому аналізі внутрішнього переживання проблеми землі своїми героями не допускає жодних компромісів.

Для створення правдивого образу новеліст проникає в душу людини, її психологію (новела «Змовини»). На останньому етапі творчості драматичну напругу досягає за рахунок драматизації внутрішнього життя героя. Відчувається, що в останні свої роки письменник дійшов «свого зросту і сили» і «побачив ясне вдалині» не лише суспільного розвитку, а й художньої творчості загалом.

Працював на літературній ниві Г. Косинка неповних 15 років і залишив нам художньо вагому новелістичну спадщину. Його новели — невеликі епізоди, вихоплені з життя села. Яскраві, промовисті, вагомі. Письменник там будує розповідь, що не тільки бачиш, а й чуєш усе. що відбувається довкола. Відображення не скороминущих фактів і вражень, а лише того, що справді є подією, поглиблений психологізм у розкритті характерів і сильний емоційний підтекст, що корінням сягав у фольклорний грунті — ось найяскравіші риси творів Г. Косинки — найвидатнішого новеліста новітньої української літератури.