Ім'я Григорія Косинки належить до імен митців так званого "розстріляного відродження", чий талант розквітнув у 20-х роках XX століття, але йому не довелося розвиватися, оскільки він був придушений радянською тоталітарною системою. Г. Косинку було заарештовано й розстріляно як "ворога народу" у 1934 році. Не стало одного, без перебільшення, з найкращих новелістів свого часу. Саме його Василь Стефаник назвав "своїм сином з Дівич-гори", саме він був гідним продовжувачем традицій класичної української літератури, які зумів вдало поєднати з модерними спрямуваннями.

Новела "В житах" - другий твір Григорія Косинки, один із його найулюбленіших. Саме його автор найчастіше читав перед слухачами. Це пройнятий оптимізмом, вихоплений із життя епізод, світлий промінь серед похмурої дійсності. Корній - дезертир, що переховується вже другий рік. Серед природи, де він знаходить короткий відпочинок, немає горя і крові. Дезертир прислухається до "пісні поля", спостерігає за різнобарв'ям степу, розмовляє із сонцем. Важке існування, сповнене небезпек наче десь далеко, ніщо не віщує лиха. І тільки душа в якомусь чеканні, в передчутті перемін.

Кульмінація твору - зустріч героя із "загубленою в житах своєю долею", коханою Уляною. Це реальне життя нагадує про себе. Але Корній "п'яний сьогодні в житах", він ловить коротку мить радості, ловить мить життя, яке, можливо, завтра обірветься. Думаю, що ідея новели - пошук життєвої гармонії, до якої кожен прагне по-своєму.

Мстив громадянської війни звучить і в оповіданні "Фавст". Український народ одержимо, як Фауст із трагедії Й. В. Гете, шукав життєвої істини на кривавих шляхах революції. Європейський Фауст, як відомо, не знайшов тієї істини, але залишив людям спрагу шукань. Таким постає в новелі "Фавст з Поділля" - Прокіп Конюшина, шукання істини якого закінчується божевіллям і смертю в більшовицьких застінках.

На мою думку, у творі порушено дві важливі проблеми. Перша - це "муравйовщина" - одна з найбільш кривавих сторінок в історії України. Програми, що впроваджувалися радянською владою, дуже дорого коштували українському народові. "Більшовицька політика - це тюрма для людей", - до такого висновку повинен дійти читач новели.

Друга проблема виражена в згаданому в новелі рядку: "Сліпе село лютує, а Україна кров'ю харка". Дійсно, люди часто були "сліпими", бо не бачили чітких орієнтирів, ставали до боротьби стихійно, що призводило до трагічних наслідків. Фінал твору символічний: герой гине в більшовицькій в'язниці, так само вмирає нація, потрапивши в "пастку" поневолювачів.

Тривалий час твори Григорія Косинки вважалися "ворожими", оскільки кидали відверті звинувачення радянській системі, утверджували право людини бути Особистістю, а народу - незалежним.