Роман у новелах "Вершники" (1935) - один із кращих творів української літератури про громадянську війну. Про роботу над романом Ю. Яновський писав: "...я намагався... показати справжніх натхненників... громадянської війни..., вивести на сторінки книги трудящий народ - його сталеварів, селян, шахтарів, його інтелігенцію... Я звернув особливу увагу на мову, гідну, на мій погляд, розповісти про героїв".

Такий був задум письменника. І він з ним блискуче впорався, об'єктивно розкривши трагедію і героїзм драматичної епохи. Зображені у романі події потрібно розглядати саме у поєднанні героїчного і трагедійно-драматичного. Таке трактування зображуваних подій найбільш очевидне у новелі "Подвійне коло". Ця новела вражає жахливою картиною перебігу подій за один день війни, коли у вирі подій гинуть сотні людей і серед них три брати Половці. Головними персонажами тут виступають брати Половці - "одного роду, та не одного класу", як висловлюється червоноармійський комісар Герт. Сліпа приналежність до "класу" стала підставою братовбивства.

Одного дня у "серпні нечуваного тембру" 1919 року доля звела братів під Компаніївкою, що недалеко від рідного села, щоб вони вбили один одного. Батько та мати вчили їх риболовецької праці та жити у злагоді, бо "тому роду не буде переводу, в котрому брати милують згоду". Але життя внесло певні корективи, і кожного з них доля повела іншою дорогою. Потрапивши у вир війни, вони опинилися у ворогуючих таборах. Оверко воював у загонах Петлюри, очолюючи там "купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри".

Денікінський офіцер Андрій Половець командує "загоном добровольчої армії генерала Денікіна", на українській землі воює за "матінку-Росію". Панас - махновець, в Української держави відвойовує "територію матері порядку анархії". Разом з Панасом наймолодший Половець - 14-річний Сашко. Згодом його забрав із собою червоиоа-рмієць Іван. Він з'явився зі своїм загоном вкінці, розправився з махновцями і завершив братовбивство.

Новела розпочинається надзвичайно динамічним розвитком подій:

"Лютували шаблі, І коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного...". Висока емоційна напруга після бою відключає розум, осмислення подій. Переможці жадають помсти і жорстокої розправи над полоненими: "Дехто простягав руки і йому рубали руки, підіймав до неба вкрите пилом обличчя, і йому рубали шаблею обличчя, падав до землі і їв землю, захлинаючись передсмертною тугою, і його рубали по чім попало і топтали конем".

Якось холодно і байдуже, ніби не про брата йдеться, подає команду Оверко вбити Андрія: "Та рубайте його, козацтво".

Майже так само поводить себе Панас, подолавши Оверкове військо. Він власноручно вбиває Оверка, попередньо винісши цинічний вирок братові.

Іван не вбивав переможеного Панаса, він не встиг цього зробити, тому що Панас сам застрелився. Але з наказу Івана безжально були розстріляні всі полонені, які не захотіли перейти до червоноармійців.

На фоні жорстокого часу Половці стають не менш жорстокими. Вони не стали зрадниками, боягузами, відступниками, а стали лише завзятими непримиренними ворогами.

Біда і трагедія братів Половців у тому, що вони "не милували згоду". В ім'я примарних ідей вони вбивали один одного. Своїм романом "Вершники" Ю. Яновський наштовхує на думку про зв'язок між революцією, бездушним братовбивством у горнилі громадянської війни і масовим нищенням українців у 20-30-х роках.