Проблема сім’ї, батьків і дітей завжди була актуальною. Ще древній філософ Аристотель говорив про те, що між батьками й дітьми існує прірва, певні протиріччя, які іноді закінчуються трагічно. Спробую довести об’єктивність цієї тези на прикладі окремих художніх творів.

Згадую роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», у якому на тлі людського життя вимальовується образ Чіпки та його матері. Мотря не знала щастя ні до заміжжя, ні тоді, коли вийшла заміж і народила сина. У її житті — біда за бідою. Юридично вільна, у світі несправедливості вона втрачає свої права.

У контексті нашої теми згадується останній рішучий крок матері: коли Чіпка вирізав ні в чому не винну сім’ю Хоменків, Мотря викриває його злочин. Як ставитися до вчинку матері? Вона не любила сина, не хотіла зберегти сім’ю, не бажала йому щасті?! Ні. Мотря хотіла рідну дитину бачити розсудливою і забезпеченою її серце переповнювалося радістю, коли Чіпка став господарем, одружився з Галею. Свекруха покохала свою невістку. Між ними була згода.

Доля. Здавалося, усміхнулася матері. Та це щастя було куцим: Чіпка знову почав заливати очі горілкою. Мати зробилася чорною, вона чекала смерті. А тут страшна звістка про злочин сина. Як діяти: замовчити чи, може, розповісти владі? Мотря обирає другий шлях: видає сина владі. її останній крок психологічно умотивований: совість жінки-матері не дозволила мовчати… і сумління покарало злочин. Причиною загибелі родини стає жорстока життєва несправедливість.

Дещо по-іншому проблему руйнації родини розробляє А. Тесленко в повісті «Страчене життя». У центрі уваги — звичайна селянська сім’я. Оленка — сором’язлива, розсудлива — старша донька в родині. Батьки не хочуть її долю пов’язувати з землею, а тому й віддають дівчинку спочатку на навчання до сільської школи, а далі до міської. Оленка — краща учениця. Багато читає, до всього виявляє допитливість. Вона прагне до знань, марить про роботу вчителя. Але мрії так і залишилися мріями.

Трагедія головної героїні в тому, що «велике», про яке вона мріяла, про яке розповідала своїм друзям, було для неї абстрактним поривом, не підкріпленим конкретними діями. її протест проти релігії, лицемірних служителів церкви, земських діячів, дикості й патріархальності селянського побуту — це виклик чесної, непримиренної до зла, волелюбної людини з демократичного оточення. Однак, стикаючись з дійсністю, Оленка розчаровується не тільки в ідеалах, айв житті. Батьки докоряють доньку за нібито марно витрачені гроші на навчання; примушують писати наклеп на родичів…

І дівчина, дійшовши висновку, що у світі зла, неправди та приниження немає місця світлій натурі, кінчає життя самогубством. «Тепер батько й мати, сестричка обсадили вічне місце її любисточком, барвінками, вишеньками, клейонками. На хресті берестовому, невеличкому, прибили іконочку матері божої. Батько світить увечері в хаті, читає Псалтир за упокій; мати голосить». Може б і, не трапилося трагедії, якби в сім’ї була гармонія, взаємопорозуміння?! Запитання риторичне!

Значні розбіжності між батьками й дітьми виявляються в час випробувань: соціальних, політичних.

У повісті Ю. Яновського «Вершники» — перлині творчості письменника — вісім новел, «Подвійне коло» — одна з них. В основі новели — шквал подій 1919 року: лютували шаблі, коні бігали, без вершників, і Половці не пізнавали один одного. Андрій, білогвардійський офіцер; Оверко, солдат Петлюрівської армії; Панас, махновець; Іван людина комуністичної моралі; чотирнадцятилітній Сашко — всі вони сини Мусія Половця. Виховані на традиціях українського народу, юнаки стали виразниками різних класово непримиренних груп.

Загострення класових суперечностей й забезпечує конденсацію новели, в основі якої страшна життєва правда: перед батьковою хатою брат убиває брата. Безумовно, тут є певна гіперболізація, однак ідейна спрямованість новели в словах старого Мусія: «Тому роду не буде переводу, в якому браття милують згоду». Додамо від себе: у тій родині буде покій, повага, де батьки й діти розуміють одне одного, де батьки не нав’язують свою точку зору, а допомагають дітям формувати досвід.

У драмі О. Коломійця «Дикий Ангел» розповідається про робітника — пенсіонера, главу сім’ї, який ніколи не знав відпочинку. Своїх дітей Ангел виховує в суворому трудовому ритмі. Син Павлик, навчаючись, працює на заводі; середнього сина Федора батько злучає до надурочної роботи; Петру радить віддаватися улюбленій справі… Батько дбає про те, щоб діти більше заробляли, адже від цього залежить добробут їхньої сім’ї.

Бувають у сім’ї й непорозуміння, однак батькових морально-етичних порад діти дотримуються у своєму житті. Найемоційнішою й найвиразнішою є п’ята картина драми. На подвір’ї в батька збирається вся родина повертаються додому діти, поєднуються закохані серця. Зустрічають всі рідні, але…їх покидає Платон, серце якого після скількох життєвих випробувань зупиняється. Батько йде з життя, пам’ять про нього залишається в серцях рідних йому людей.

На нашу думку, згадані творі несуть у собі потужний морально-виховний заряд. Вони допомагають молодому поколінню орієнтуватися в калейдоскопічному коловороті нашого життя, сприяють осмисленню й вибору людських цінностей.