Роман «Вершники» вийшов друком у 1935 році спочатку в російському перекладі П. Зенкевича, а потім і мовою оригіналу. Відтоді почався тріумфальний хід твору, що увійшов не тільки до «золотого фонду» української, але й усієї радянської літератури.

За жанром «Вершники» — роман у новелах, до якого неодноразово зверталися різні письменники світу. Окремі новели не пов’язані наскрізним сюжетом, проте їх об’єднує авторська ідея — показ історичних змін, які принесла громадянська війна в Україну. Розвиваючи цю ідею саме на українському матеріалі, автор для цього добирає доречну форму.

У романі поєднано ознаки традиційної для української літератури народної думи, історичної пісні, героїчної поеми та надбання європейської літератури. Про стиль народної думи свідчать вже перші рядки новели «Подвійне коло». Вони скидаються на ритмічну прозу, на вірш у прозі, збагачений традиційними прийомами повтору сполучників, уживання дієслів:

«Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою…» Саме на традиціях народної думи будує автор романтичний пафос свого роману, створюючи образи-символи. Символічними фігурами сприймаються брати Половці з новели «Подвійне коло», які опинилися по різні боки політичних барикад — своїми діями спричинили розпад роду.

Символічними є й батьки Половців, показані в новелі «Шаланда в морі», зусилля яких спрямовані на збереження роду, сім’ї. Герої роману «Вершники» представлені автором в ореолі поезії і глибокого психологічного драматизму. Окремі новели — це справжні поеми про двобій добра і зла на землі, про красу українського неба і степу, про людську витривалість і жадання свободи. Показуючи романтизм і реалізм у зображенні подій, автор відтворює нев’янучий національний колорит, який проявляється не тільки у зображенні звичаїв українців (новела «Дитинство»), але й у ментальності при різних життєвих ситуаціях героїв. Незважаючи на необхідні за тих часів ідеологічні реверанси («Подвійне коло»), згадування про Сталіна, Фрунзе, Ворошилова та інших, Ю. Яновський створив переконливу, художньо вмотивовану картину боротьби українського народу за створення кращого світу, за волю і щастя.