«Енеїда» І. Котляревського — перша друкована книга — стала визначною подією в розвитку українського письменства. Написана живою українською мовою високохудожня поема в 1798 році засвідчила генетичну єдність нової української літератури з кращими зразками європейської бурлескно-травестійної поезії.

«Енеїда» багатьма своїми якостями близька до творчості Ф. Браччоліні, Лаллі, Скаррона, А. Блюмауєра, М. Осипова. Але на відміну від перелічених вище авторів І. Котляревський наснажив сміх злободенними суспільно-політичними тенденціями. Письменник намагався засобами гумору та сатири не тільки підвести явища суспільного життя до розумного начала, а й певним чином звести егоїстичне часткове до підпорядкування інтересам «общого добра».

М. Максимович відзначав, що Котляревський сміявся «точнісінько так, як і в нашій народній поезії, яка потішалася однаково над простолюдином і над панством, над усім, що потрапляло їй під веселий час піснетворчості». Варті уваги й думки М. Дашкевича щодо гуманістичного початку твору, про розкриття духовної любові до людини.

Ми бачимо, що героїчні діяння Енея подані в поемі у світлі народної сміхової культури, виступаючи у контрастах суворо-героїчній однозначності епопеї Вергілія. Як просвітитель і гуманіст Котляревський ставить сміх на службу досягнення гармонії між людиною і суспільством.

Описуючи на початку твору Енея, автор наділяє його непривабливими рисами: Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак, Удавсь на все є зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак.

Головний герой на початку твору постає перед нами то гульвісою, то легковажним, то боягузом, що «піджав хвіст, мов собака, мов Каїн, заструсивсь увесь». У другій же частині, коли Еней усвідомив важливість свого призначення, він виступає хоробрим ватажком, мудрим діячем-організатором, турбується про інших:

Еней один не роздягався, Еней один за всіх не спав, Він думав, мислив, умудрявся.

Отже, Котляревський через осміяння людських вад намагався знайти позитивне у відношеннях людини і суспільства. Як і Сковорода, просвітитель вважав джерелом основного зла невідповідність особистості її призначенню в суспільстві. В еволюції образу Енея Котляревський засобами комічного намагався показати процес самоочищення, самовиховання і саморегуляції людини й підпорядкування її дій моральним нормам.

У творі подана широка картина суспільного устрою України другої половини XVIII ст. У сатиричному плані змальовані негативні риси панівних класів: паразитизм, жорстокість, хабарництво, пихатість, зажерливість, моральна нікчемність. Автор розвінчував богів і земних владик.

Знайомство з героями — Юноною, Нептуном, Еолом, Зевсом, Венерою, Латином, його дочкою Лавісею — надає можливість читачеві уявити й гостро осудити масштабність соціальних пороків феодально-бюрократичної системи того часу. Автор навмисне зображує дійсність у знижено-сміхово-му плані, підкреслюючи взаємозв'язок між загальним станом суспільства і особистістю.

Котляревський показує, що реальна поведінка людини тісно пов'язана з умовами виховання, середовища, від її соціальної ролі. Використовуючи цій засіб оспівування високого, урочистого паралельно із низьким, трагічне поряд з комічним, автор підводив читача до думки, що всі люди від народження є рівними, тільки соціальні умови були причиною розшарування в суспільстві.

Таким чином, «Енеїда» І. Котляревського стала справді новаторським явищем у розвитку української літератури. Продовжуючи традиції у змалюванні козаків в інтермедіях та вертепній драмі, у віршах мандрівних дяків, жартівливих народних піснях та оповіданнях, І. Котляревський виступив новатором у використанні такого засобу, як поєднання жартівливого тону з серйозним, героїчним.

Його сатиричний сміх був спрямований проти тих явищ, що обмежували природні потреби л юдин и та принижували її гідність. Утверджуючи нове в розвитку народної сміхової культури, І. Котляревський, на думку І. Франка, висловив діяльну любов до людини, до всього народу, «не вичерпав, одначе, ані свого часу, ані багатства української народної вдачі та традиції».