Василь Стус... Це ім'я викликає подив, бо життя його було коротке, але яскраве. Доля — трагічна. Творчість — національна гордість, бо є духовним надбанням. В чому ж його сила і своєрідність таланту?! Так, саме таланту XX століття. Його поправу можна назвати Людиною з великою букви, бо вболівав за свій народ, переживав із ним печалі і радощі, був патріотом своєї землі, справжнім громадянином країни.

У своїх поезіях Василь Стус відтворив добро і справедливість, правду і гуманність. Він не мислив життя без України, ця безмежна любов проходила через усі його твори.

О, земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні
І лазурово простелися,
Промийся мертвому мені!
І поверни у дні забуті;
Росою згадок окропи,
Віддай усе благій покуті
І тихо вимов: лихо, спи!...
Сонця хлопочуться в озерах,
Спадають гуси до води,
В далеких по життєвих ерах
Мої розтанули сліди.
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.
О, земле втрачена, явися
Бодай у зболеному сні,
І лазурово простелися,
І душу порятуй мені.

Твори Стуса напливають на читача сюжетними гомінливими хвилями, вливаються в душу, суще, розум. Мало знайдеться серед його поетичної спадщини «сюжетних» віршів, які читач міг би переповісти своїми словами

Його поезія — новаторська за своєю суттю, оригінальна філософським осмисленням буттям, вона нелегка для розуміння, бо поет часто відходить від установлених канонів образотворення, смислів деформує слова й поняття.

Він розмірковує над сутністю людського існування, шукає шляхи боротьби за людську правду.

Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,
Всі правдолюби, сорт би вас побрав!
Чи людська добрість — тільки доти добрість,
Поки без сил, без мужності , без прав
запомогти, зарадити, вступитися,
Стражденного в нещасті прихистить
І зважитись боротися, щоб жити,
І зважитись померти, аби жить?

Здебільшого вірші у збірках «Круговерть» та «Зимові дерева» — роздуми над життям людини, виступити проти переслідувань, утисків усього українського.

У табірних поезіях звучить мотив трагічної долі, самотності, приреченості. В. Стус також перегортає заплямовані сторінки історії свого народу: міжусобиці в Україні, братовбивства, продаж українців у ясир, підняття руки на матір, У вірші «За літописом самовидця» автор подає жахливу картину:

Украдене сонце зизить схарапудженим оком,
Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа
За хмарою хмари. З димом пожарів — високо
Зоріє на пустку усмерть сполотнілим божа.

Як бачимо, його поезія — це біль свого часу. Він відчував її гостро і тонко, він пророкував так точно, що ми зараз дивуємося. Все це робить його неповторним, вічним.