Творчість Олеся Гончара — особливе явище XX ст. Вона видатна тим, що ніколи не втрачає свого значення, завжди служить народу, суспільству. Письменник завжди відкривав нове у цьому житті, сміливо і мужньо висловлював свої принципи, обстоював гуманістичні погляди на особистість в умовах тоталітарної доби.

У «Прапороносцях» Гончар передавав усі складності випробувань, змагання духовних і фізичних сил кожного героя.

Він створив ідеал фронтового братерства, кровну близькість бійців та офіцерів, які борються з оскаженілими фашистами. Ми бачимо зворушливу дружбу людей, які відчувають подихи смерті. Розвідник Козаков думав так: «Гарно рятувати людей! Краще, ніж убивати!». Всі герої роману — суто мирні люди, кожен має своє обличчя, свій характер, свою мрію; всі вони не втрачають власної гідності за будь-яких обставин. Читаючи твір, зачаровуєшся людською добротою.

Юрій Брянський, Хома Хаєцький, Шура Ясногорська, Черниш, Сагайдак та інші вірні військовому обов’язку, сумлінно виконують свою визвольну місію, є справжніми патріотами Батьківщини. Всі вони чисті у душевних стосунках, вірні пам’яті загиблих, бережуть і цінують дружбу. Тому девізом життя для кожного є слова Брянського: «…Найвища краса — це краса вірності. Люди, які накидаються на все, розмінюють свої почуття направо і наліво, по-моєму, кінець кінцем мусять відчувати себе злидарями».

Саме це допомагає героям відчувати себе внутрішньо сильними і спокійними. Та все ж війна залишає важкі сліди в душі кожної людини, але герої переборюють страх, вони стійки в боротьбі з ворогом, вірні один одному в бойовому обов’язку, уміють володіти собою, не втрачають честі.

Гончар, дослідивши людську психіку, показав велич людських почуттів.