Роман «Прапороносці» О. Гончара — роман-трилогія про Велику Вітчизняну війну. У ньому виразно виявилась одна з найхарактерніших особливостей, мистецтва — показ особистості органічному зв’язку з колективом, глибоке розкриття її найпотаємніших роздумів, що сягають людинознавчих проблем, розуміння нею «краси вірності».

Проблема «краси вірності» розкривається через образ Брянського і Шури Ясногорської. Чистотою, якоюсь світлою ясністю оповитий образ Юрія Брянського. Студент-математик у недавньому минулому, нині командир роти мінометників. Юрій продовжує наполегливо вчитися. І хоч війну йому нав’язали, як і всьому народу, він розуміє, яке значення на війні має техніка. Освічена людина. Брянський завжди зібраний, дисциплінований, підтягнутий, урочистий. Чернишеві він здавався «соняшником у цвіту». І хоч Юрій Брянський діє тільки в першій частині роману, однак він продовжує жити в серцях бойових побратимів, залишаючись для них ідеалом, до якого треба прагнути, зразком, на який слід рівнятися.

О. Довженко у своєму «Щоденнику» написав: «Війну в мистецтві треба показувати через красоту, маючи на увазі великість! і красоту людських вчинків на війні. Всякий інший показ війни позбавлений всякого смислу».

Саме такий підхід виявив 0. Гончар в осмисленні двох проблем: «краса вірності» і «звільнення людини».

Герої Олеся Гончара живуть у світі злому й холодному, у світі, сповненому абсурду. Рятівною вірою для них стає віра в людину, в силу її розуму, високість духу. Вони прагнуть краси в усьому — в коханні, у вірності своєму коханню, в гармонійних людських стосунках. Поняття «краси вірності» набуває у творі ширшого звучання, ніж просто вірність коханій чи коханому.

На думку письменника, кожна людина перш за все повинна виявляти вірність своєму обов’язку, вірність своїй Батьківщині Тому-то й вкладає Гончар в уста Юрія Брянського слова: Все! все ми віддаємо тобі, Батьківщино … Все! Навіть наші серця І хто не звідав цього щастя, цієї краси вірності, той не жив по-справжньому».

Життєвою правдивістю приваблює в романі образ Шури Ясногорської. Це кохана Юрія Брянського. Разом з ним вона вчилася на математичному факультеті Мінського університету. Вони так добре знали одне одного, що могли вгадувати думки. їх кохання було чисте, кришталеве. Брянський в розмові з Сагайдою говорив про те, що він свято вірить своїй коханій. І нехай пройдуть роки, та він вірить, що вона ніколи не зрадить йому.

Чистота, глибина, цнотливість почуттів дівчини глибоко розкриті в романі.

Вперше як персонаж Шура з’являється в другій книзі роману Вона нестримно поспішає до коханого, хоч сама природа віщує якесь лихо. По дорозі Шура дізнається про смерть Юрка на 805 висоті. Передчуття щасливої зустрічі з коханою людиною запитується тяжким горем. Серед темної ночі, коли на вулиці осінній дощ стукався й стукався … у тисячі веретен», стоїть вона, «нерухома, мов тополя, похилена вітром» і нагадує нам Ярославну з безсмертної пам’ятки слов’янського письменства «Слово о полку Ігоревім», твору, рядки з якого Гончар брав епіграфами до частин трилогії.

Образ Ясногорської в романі розкривається в основному в інтимному плані. Проте через взаємини дівчини з Юрієм, а потім з Чернишем ставиться і правильно розв’язується одна з важливих морально-етичних проблем — проблема вірності близькій людині, проблема чистоти світлого людського почуття.

Після загибелі Брянського в Шури виникло бажання накласти на себе руки. Та коли Воронцов розповів їй легенду про лебедів і закінчив її реплікою про те, що людина відрізняється від птаха перш за все тим, що вона людина, дівчина переосмислила сутність життя.

Через певний час Щура закохується в молодого офіцера Євгена Черниша. Ніхто з однополчан не засуджує ні Євгена, ні Шури, бо їх кохання — це перевірка моральних цінностей. Юними серцями оволоділо серйозне й глибоке почуття, і тут немає нічого образливого для пам’яті загиблого Брянського.

Шура гине від ворожої кулі в переддень Перемоги. Як зрозуміти цей епізод з роману? Гончар не дає відповіді на це питання, читацькі ж варіанти можуть бути найрізноманітнішими.

Проблема «краса вірності» актуальна і в наш час. Час, коли Україна вибудовує свою самостійність, державність. Чим більше буде серед нас людей високої моралі, тим швидше ми наблизимо світле майбутнє.