Леся Українка — мужня, волелюбна людина, яка завжди вірила в перемогу робітничого класу над експлуататорами. Вона любила сій народ і високо цінувала його прагнення бути незалежним. З цією темою в поемі тісно пов'язана проблема ролі поета в житті народу. Народній співець живе серед людей, він знайшов собі вірних друзів та однодумців. Його пісні висловлювали думки і почуття трудящих, ті їх підхоплювали і розносили по світу. Пісні співця-поета стали великою силою. Вони допомагали людям у боротьбі, звеселяли їхнє життя. Пісня його надихала повстанців, а викривала панівний клас.

Так пісня поета із «Давньої казки» стала гнівним засобом проти графа Бертольда і його помічників.

Ось одного разу чує
Граф лихі; тривожні вісті:
Донесла йому сторожа,
Що не все спокійно в місті;
Що співці по місті ходять
І піснями люд морочать,
Все про рівність і про волю
У піснях своїх торочать
Вже й по тюрмах їх саджають,
Та ніщо не помагає,
їх пісні ідуть по людях,
Всяк пісні ті переймає.

Леся Українка показує дивну силу слова, поезія для співця є способом життя, бо його сила у зв'язку з народом::

А Бертольд, почувши з вуст народу пісню, яка майже глибокий сатиричний зміст, дрижить від гніву і страху:

Що се, що? — кричить Бертольдо —
Гей, ловіть співця, в'яжіте!
У тюрму його, в кайдани
Та скоріш, скоріш біжіте!

Граф пропонує поету жити у нього, стати придворним співцем, мати багатство. Але поет відмовляється, бо розуміє, що слово повинно бути на сторожі інтересів народу:

Золотих не хочу лаврів, —
З ними щастя не здобуду.
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотій тонкі сіті
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!

Слово поета підніме народ на боротьбу з тираном Бертольдом. Ніякі погрози, ніяке самохвальство про розправу не допоможуть графові, бо саме пісня поета нагадає цьому деспоту про розплату, яка скоро настане.