Слово «міф» у більшості людей асоціюється із Стародавньою Грецією або Стародавнім Римом, адже найвідоміші міфи народилися саме там. Взагалі, про арабських, індіанських, німецьких, слов'янських, індійських оповідях і їх героях стало відомо набагато пізніше і вони виявилися менш поширеними. З часом спочатку ученим, а потім і ширшій публіці стали доступними міфи народів Австралії, Океанії і Африки. З'ясувалося, що в основі священних книг християн мусульман і буддистів також лежать різні, такі, що піддалися переробці міфологічні перекази.

Дивно, але виявилося, що на певній стадії історичного розвитку більш менш розвинена міфологія існувала практично у всіх відомих науці народів, що деякі сюжети і розповіді в тій або іншій мірі повторюються в міфологічних циклах різних народів.

Якщо розглянути античний мир, то суть міфології стає зрозумілою тільки при з'ясуванні особливостей первіснообщинного устрою, при якому світ сприймався, як життя однієї величезної родової общини, і в міфі вони узагальнювали все різноманіття людських відносин і природних явищ. На прикладі міфу про Прометея, можна побачити, які особливості мав міфологічний світогляд. У міфі людина і суспільство не виділяють себе з навколишньої природної стихії: природа, суспільство і людина зляться в єдине ціле.

Сам Прометей подав богам ідею про створення людей, і в міфі він сприймає людей, як одну людину, піклується про нього, як про продукт свого творіння, немає ніякого виділення людини з суспільства в цілому.

У міфі немає абстрактних понять, в ньому все дуже конкретне, персоніфіковане. Прометей — це позитивний герой, а Зевс і інші боги, що покарали його — негативні, тому що за гарні справи для людей вони, як здавалося Прометеєві, а також і людям, несправедливо прирекли його на страждання і муки. Тут видно, що міф мислить протилежностями, що добро і зло, погане і гарне знаходять тут конкретні форми його персонажів.