Творчість І. Франка вражає тематичним і жанровим розмаїттям. Прозова спадщина письменника налічує 8 повістей і понад сто оповідань. І серед них повість «Захар Беркут», де І. Франко змалював наших хоробрих предків, які мужньо і відважно захищали рідну землю від монголо-татарських завойовників.

Серед дійових осіб повісті є як позитивні, так і негативні образи. Один із них — боярин Тугар Вовк. У цій повісті І. Франко показує Тугара Вовка гнобителем, зрадником, що над усе ставить свої особисті інтереси й прагне жити, визискуючи з інших. Він хоче заволодіти багатствами краю, поневолити його людей.

Але волелюбні тухольці не скоряються боярину, і громада одностайно ухвалює вигнати Тугара Вовка з Тухольщини. Прагнучи помститися непокірним тухольцям, розлючений боярин іде до монголів і обіцяє провести їх через гори, сподіваючись з їхньою допомогою підкорити волелюбних тухольців, заволодіти усіма багатствами.

Моє ставлення до боярина Тугара Вовка відверто негативне. Як же ще можна ставитись до людини, яка зрадила свій народ, батьківщину? Вчинки і дії його викликають осуд, огиду. Серце боярина було засліплено жадобою влади, ненависті до тухольців, які встановили справедливі закони у своїй громаді. А після свого вигнання він вирішує помститися непокірним тухольцям. Та не судилося зрадникові здійснити свої підступні наміри. Як і інші загарбники, він безславно гине.

Зла, жорстока, нікчемна, підступна людина, зрадник батьківщини, народу ніколи не може викликати ніякі інші почуття, крім жорстокого осуду, ганьби та огиди.