До талановитих українських письменників належить Григір Тютюнник, улюбленим жанром якого була новела. Письменник вважав, що саме новела найближча до поезії, і, мабуть, тому більшість його творів — невеликі оповідання. Основні збірки його новел і оповідань — «Зав'язь» (1966), «Деревій» (1969), «Батьківські пороги» (1972), «Край неба» (1975), «Коріння» (1976).

«Найдорожчою темою, а отже, й ідеалом для мене завжди були й залишаються доброта, самовідданість і милосердя людської душі в найрізноманітніших її виявах», — писав Г.Тютюнник.

Людей з такою душею письменник змалював у багатьох своїх творах — новелах, оповіданнях, повістях. Та наймастерніше він розкрив духовний світ підлітків, молоді повоєнного села, отих «дітей війни», їх силу духу, якій можуть позаздрити й дорослі. Такою є повість у новелах «Вогник далеко в степу», у якій автор майстерно і правдиво змальовує нелегке життя підлітків у перші повоєнні роки. Головні герої новели — Павло та його друзі Василі — сильні духом, цілеспрямовані люди, які вміють чітко відрізняти правду від брехні, щирість від лукавства, любов від ненависті. І оточують їх, в основному, добрі, сердечні, сумлінні люди — тітка Ялосовета, Федір Демидович та інші.

Ніжним ліризмом пройнята і його автобіографічна повість «Климко», у якій він згадує свою тяжку мандрівку з Донбасу, де він жив у дядька після того, як заарештували й заслали в Сибір його батька. Хлопчик ішов додому близько двох тижнів. Різні люди траплялися Григорові. Зустрічався й з фашистами, але і свої іноді були не кращі — поліцаї, дезертири, спекулянти. Та більше було людей добрих. Вони часто рятували знесиленого довгою дорогою підлітка від смерті й голоду, ділилися з ним хлібом, обігрівали й одягали.

А ось новела «Зав'язь», де теж ідеться про людей щирої душі, з яскраво вираженим національним характером. Перше юнацьке кохання народжується у благословенний час цвітіння саду і появи зав'язі — майбутнього плоду. Велике й прекрасне, ні з чим не зрівнянні почуття першого кохання, що зберігається у серці на все життя. Дід юнака трохи лукаво насміхається над онуком, згадує давню свою молодість, намагаючись підготувати хлопця до життя.

Зовсім іншу тональність відчуваємо ми в новелі «Син приїхав». У цьому творі розкрито потворну суть міщанства, показані ті негативні зміни в народному характері, які відчутно далися взнаки в останні десятиліття. Це ми можемо яскраво спостерігати на образах Павла Дзякуна та його дружини Рити, які хизуються своєю посадою, машиною, дорогими речами у квартирі, але виявляються ницими духовно, навіть на хрестини вони збирають людей, перш за все зважаючи на їх матеріальне становище. Вражає читача своєю щирістю й правдивістю і новела «Три зозулі з поклоном». Новела ця — згадка про батька, котрого як ворога народу було заарештовано в 1937 році.

Григір Тютюнник написав цей твір тоді, коли ще ніхто не наважувався згадувати, а тим більше писати про арешти, заслання, часи сталінського беззаконня. Твір цей трагічний, але в той же час і ліричний. Один із найбільш вражаючих образів у творі — образ «маленької» Марфи, яка так щиро, самовіддано, майже не сподіваючись на взаємність, кохає чужого чоловіка, з нетерпінням чекаючи його листів із «Сибірі неісходимої». Викликає повагу й Михайло, який зумів навіть там, на далекому засланні, зберегти чисту, незаплямовану душу.

Кожен твір митця ставав визначною подією у літературному житті країни, бо Григір Тютюнник умів як ніхто гостро критикувати ганебні явища в житті суспільства. Через що на нього так щедро сипалося каміння офіційної критики. А деякі твори письменника зовсім не друкували.

Рано пішов письменник із життя, залишивши по собі невелику кількість своїх чудових творів, але без них не можна уявити сьогодні художню прозу, бо вона справді є вагомою і значною.