Він народився на Поділлі, і так трапилося, що в хаті польського повстанця Яроцького, — отож усе життя письменник невтомно працював на пограниччі двох культур — української і польської.

Він працею і талантом увінчав генеалогію роду Лепких.

Тонкий і ніжний лірик, муза якого увібрала красу й силу народної пісні, радість і біль, звитягу й муку рідної землі.

Талановитий оповідач-прозаїк, який у своїй творчості поєднав надбання української соціально-побутовоїі прози 60—80-х років і новаторські пошуки новелістичної школи кінця XIX — початку XX сторіччя, репрезентованої іменами М.Коцюбинського, В.Стефаника, О.Кобилянської, Марка Черемшини…

Поет і прозаїк Б.Лепкий створив художню галерею образів визначних постатей нашої історії: це князі Київської Русі; ватажки козаччини — Андрій Войнаровський, Іван Мазепа, Пилип Орлик; діячі культури — Маркіян Шашкевич, Тарас Шевченко, Іван Франко, Микола Лисенко, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська та інші.

Високими ідеалами культурного братерства між народами, прагненням зробити надбання рідної культури доступними за межами України, а духовні цінності інших народів популяризувати рідною мовою пройнята перекладацька діяльність Б.Лепкого. Йому належить майстерна інтерпретація польською мовою поеми «Слово о полку Ігоревім», у своєму перекладі цією ж мовою він опублікував чимало віршів Т.Шевченка…

Поезія Б.Лепкого — небуденна подія в українській літературі. Багата за охопленням явищ життя (історичне минуле, національно-визвольна боротьба, морально-етичні пошуки народу, його духовно-культурний розвиток, звичаї, традиції), різноманітна за жанрами та художніми засобами поетична спадщина поета. Він — і тонкий лірик тужливо-меланхолійного складу, і проникливий співець природи у її динамічному русі, і поет-пісняр, що тяжів до народно-пісенних форм.

Розкинеться земля —
Від заходу на схід
Неділена, ціла,
Від заходу на схід,
Як море, як вода —
Ти дав їй кров і піт,
Вона буде твоя.

«Журавлі» («Видиш, брате мій») — один з найтрагічніших ліричних віршів поета, навіяний мотивами осені, твір, де власне, стирається грань між життям і смертю. Вже понад шістдесят років ця драматично-поетична мініатюра Б.Лепкого, озвучена 1915 року його братом Левом, живе безіменно як народна пісня.

Важко назвати інший вірш поета кінця XIX — початку XX сторіччя, який би з такою емоційною експресією передавав почуття любові до рідного краю, біль розлуки з ним:

Чути: кру! кру! кру!
В чужині умру,
Заки море перелечу,
крилонька зітру.

А серед повістей Б.Лепкого найвагомішим за своїм значенням є цикл романів «Мазепа».

Треба було мати мужність, щоб взятися за висвітлення такої складної і болючої, навіть політично небезпечної теми.

Автор меланхолійно-ліричної поезії, здавалося б, далекий від гострих політичних тем, прозаїк, розважливий у виборі тем для своїх творів, нараз «вибухає» циклом повістей—романів: «Мотря», «Не вбивай», «Батурин», «Полтава».

«Мазепа» Б.Лепкого й досі залишається найбільш ґрунтовним художнім твором про гетьмана України, котрий наважився розірвати кайдани, якими царат сковував Україну.

Доля щедро обдарувала Б.Лепкого. І він не змарнував свого таланту, мовлячи словами І.Франка:

… Все, що мав
Він віддав для одної ідеї
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився за неї.
Ідея ця — ідея суверенності України.